Ирина Ярко: "В политику не пойду, менять страну можно и обычным людям"

поделиться
поделиться
favourite

Ире Ярко – 23 года. В Запорожье девушка приехала из маленького села в Днепропетровской области. В нашем городе окончила университет и осталась здесь жить. Сейчас занимается общественной деятельностью – участвовала во многих проукраинских акциях, вместе с единомышленниками разукрашивала канализационные люки, собирала подписи за «украинизацию» сайта мэрии. Недавно Ирина Ярко стала лауреатом премии Кабмина за особые достижения в развитии страны. Журналисты 061 встретились с молодой активисткой и расспросили, как ей удалось это сделать. Разговаривали на украинском языке, поэтому оставляем интервью в оригинале.

- Як ти взагалі дізналася, що стала володаркою премії від Кабміну?

- Насправді, це дуже цікава історія. Я була на тренінгу в Херсоні, і куратор регіональної мережі представила мене як «лауреата щорічної премії від Кабміну». Я дуже здивувалася, після тренінгу перепитала в неї щодо цього. Вона каже «Ми шукали інформацію в Інтернеті щодо тебе і знайшли, що тебе відзначив Кабмін. «Добре, киньте мені інформацію, я хоч подивлюся», - відповіла тоді я їй.

Потім я повернулася додому, і мені знайома у Фейсбуці пише повідомлення: «Іринко, вітаю тебе з отриманням премії!». «Та що ви мене всі вітаєте, а я нічого не знаю! Де можна подивитися?!» - пишу їй у відповідь. Вона з мене посміялася і кинула посилання на сайт Кабміну, я зайшла – і бачу, що дійсно одна із 18 претендентів на отримання премії від Кабінету Міністрів. Згадала, що тижні зо два до цього мені знайома з обласного департаменту молоді і спорту кидала відео, писала: «Подивися, тут відео рішення Кабінету міністрів, можливо ти там є». Я зайшла на те відео, а воно обсягом півтори години. Думаю, боже, в мене немає часу так довго дивитися.

Взагалі якось дивно. Про такі речі мають повідомляти дзвінком, офіційно. А виходить так, що я дізнаюсь про це зовсім випадково (посміхається).

- А ти знаєш, за що саме отримала премію?

- Наскільки розумію, отримала її за свою громадську діяльність, волонтерство. З одного боку, мені радісно, що мене так нагородили, з іншого – сумно. У будь-якому випадку, всі речі, творилися не мною особисто, а командою – ЗМГО «Небо без кордонів».

5

- Якими проектами ти займаєшся зараз?

- Я залишаюся однією із засновниць та віце-президенткою громадської організації «Небо без кордонів», нещодавно нам виповнилося два роки. Ми виграли грант на відкриття безкоштовного коворкінг-центру «Спільно-HAB», невдовзі відкриємося. Там буде два приміщення. Перше - місце, куди зможуть приходити люди й працювати у вільному доступі. Друге – для організації різних презентації, зустрічей, прес-конференцій та інше. Ми плануємо залучати громадські організації, щоб вони там проводи різні цікаві івенти. Хочеться зробити таке місце, щоб всі люди, незалежно від свого статусу віку й матеріального становища могли прийти, попрацювати, відпочити.

Ще займаємося проектом «Люди в дії». Він направлений на внутрішньо переміщених осіб. Будемо намагатися їм допомогти адаптуватися, влитися в суспільство. Збираємо кришки для протезування воїнам АТО, у рамках акції «Добро жменями».

Також ми допомагаємо діткам. Їздимо в Запорізький обласний інтернат для хлопчиків з порушенням розумового розвитку. Ми їм влаштовуємо невеличкі спектаклі: переодягаємося в казкових героїв, і ці діти вірять, що це дійсно вони. Потім ми розходимося по класам і проводимо різні майстер-класи, вчимо особливих хлопчиків робити різні рукотвори, пишемо листи воякам в зону АТО, робимо літачки побажань.

- Зараз в тебе ще є проект «Відкривай Україну». Яка його мета?

- Це всеукраїнський освітній проект, я в нього потрапила дивом. Наразі координую південний регіон – відповідаю за Запорізьку, Одеську, Дніпропетровську, Херсонську і Миколаївську області. По суті, мова йде не про області центри, а про маленькі містечка населенням від 10 до 250 тисяч.

Проект розрахований на учнів 7-11 класів загальноосвітніх шкіл. Навчання буде проходити на спеціальній інтернет-платформі у вигляді гри. Спочатку діти реєструються особистісно, потім командно, потім обирають вчителя і втілюють в життя шкільний проект. То може бути фарбування лав чи якийсь зоокуточок, все що завгодно, в залежності від фантазії школярів. Потім діти втілюють в життя міські проекти та презентують їх на обласному рівні, найкращі поїдуть до Києва, де пройде 5-денний тренінг. Дітей навчать, як писати міні-гранти, розвиватися й втілювати свої проекти в життя. Потім 5 найкращих команд отримають тижневу поїздку за кордон, інші – цінні призи.

Є тенденція, що діти тікають зі своїх маленьких містечок. Хочеться, щоб ці маленькі міста розвивалися, і люди разом із ними, залишаючись у рідному краї. А діти – вони всі фантазери, на жаль, не всі їхні фантазії підтримуються дорослими. От ми й хочемо змалечку дати школярам інструменти, які допоможуть їм у подальшому житті. Вони навчаться співпрацювати з владою, зі ЗМІ, навчаться працювати в команді і взагалі приймати важливі рішення.

3

- Ти працюєш журналістом, займаєшся декількома грантами, ще й у всеукраїнському проекті береш участь. Як все встигаєш?

- Насправді, я нічого не встигаю (сміється). Спочатку вела блокнот, розписувала собі день по графіку, а потім зрозуміла, що це не діє. Настає новий день – і все катастрофічно змінюється. Зараз потрібно бути гнучкою, зібраною й намагатися тримати все в голові.

- Що потрібно робити, щоб активніше жити?

- Немає конкретного рецепту чи секрету успіху. В першу чергу потрібно бути собою – бути щирим, відкритим, завжди займатися тим, що любиш. Якщо ти будеш займатися речами, собі не притаманними, йти на роботу, до університету з думкою «Блін, ну знову все це… так набридло», то ти не досягнеш ніяких результатів.

У першу чергу, усім нам потрібно бути людяними. Життя – воно, як бумеранг: все, що ти робиш, до тебе повертається. Причому, в подвійному еквіваленті.

Я не вважаю себе успішною і прогресивною. Я виросла в селі, де немає ні інтернету, ні світла на вулиці, ні нормального футбольного поля чи будинку культури. Там, де побиті дороги й лише дві вулиці. Я ніколи не була у великому місті, ганяла в своєму селі у м’яч, грала у футбол і вірила, що мені щось таки вдасться досягти у цьому житті. Мені насправді хочеться, щоб діти, які ростуть у селах і про яких ніхто не чує і не знає, не втрачали віри в себе і вміли втілювати свої мрії в життя.

4

- Наскільки я зрозуміла, ти отримаєш від Кабміну 50 тисяч гривень. Куди витратиш ці гроші?

- По-перше, я їх ще не отримала, а по-друге… я не знаю, взагалі не вірю, що їх отримаю (посміхається). Зараз у голові такий каламбур. Спілкувалася на днях зі своєю близькою людиною, і вона мені говорить: «Іро, знаючи тебе, ти ці гроші комусь віддаси, тому треба тебе брати «на контроль» (сміється).

Мені не шкода щось віддати, я знаю, що настане час – і допомога знадобиться мені. Ми живемо в такому світі, де без допомоги, дружби і людяності в принципі ми би не існували.

- Ким ти себе бачиш через 10 років?

- Колись я собі вже задавала таке питання і не змогла на нього відповісти. Складно виокремити себе в плані журналістики, громадської діяльності, творчості. В першу чергу я бачу себе небайдужою людиною, вірним та надійним другом.

- В політику пішла б?

- Ні, не піду ніколи і ні за що. Мені, до речі, пропонували під час минулих виборів в міськраду. Казали: «Ми тебе підтримаємо, нам потрібний молодіжний лідер. Можливо, ти не виграєш, але покажеш, що ти така є!». Але мені не потрібно показувати себе комусь – я є і що?!

Політика – це така брудна справа, в будь-якому випадку, якою б ти людиною не була – хорошою, світлою – тобі все одно доведеться робити ті речі, які ти не хочеш робити. Це не для мене. Змінювати країну можна не лише політикам, а й звичайним людям.

посмотреть на 061.ua