Елітний продукт. Хто дивиться "Гру престолів" в Україні і що політтехнологи з США вкрали в українців

Елітний продукт. Хто дивиться "Гру престолів" в Україні і що політтехнологи з США вкрали в українців

Деловая столица

Успіх телевізійної саги полягає у ставленні до персонажів як до реальних людей

Рекордна кількість нагород "Еммі" для "Гри престолів" (цього року серіал завоював 12 статуеток, серед них - звання кращого драматичного серіалу) - свідчення того, про що не перший рік пишуть та говорять продюсери. Автору вже не досить виставити на продаж закручений сюжет із клубком інтриг - ставка робиться на персонажів. Чим влучніше потрапляння в образ, тим більше гріхів йому відпускається.

Приклад "Престолів" тут досить яскравий. Зокрема, шостий сезон глядачі розкритикували. Проте дивилися не за звичкою, люб`язно й великодушно даючи творцям шанс, а стежили за розвитком - або деградацією - дійових осіб.

Фішками перших трьох сезонів стали сцени сексу, в тому числі одностатевого й часом - брутального. Також пропонувалося нічим не обмежене густе насильство, закріплене у Вестеросі практично на законодавчому рівні та впроваджене у повсякдення Семи Королівств. Саме через ці елементи "Гра престолів" набула популярності, насамперед - серед дорослої аудиторії кабельного каналу НВО. Мільйони глядачів платять гроші, аби їм показали таке видовище. Причому естетика насильства поєднується з естетикою потворного, перетворюючи кожен такий епізод мало не на балетну виставу, де всі па філігранно відпрацьовані й на виконавців приємно дивитися, не відводячи погляду. Проте не ріки крові й гори оголеної плоті зробили серіал культовим видовищем нинішнього десятиліття.

Звичка сценаристів та автора ідеї, фантаста Джорджа Мартіна, вбивати під кінець кожного з найбільших улюбленців стала приводом для глузувань, пародій та навіть істерики.

Можна згадати траур у соцмережах з приводу вбивства Джона Сноу під фінал сезону номер п`ять: жалоба була часом настільки щирою, як від утрати близької й рідної людини. Страта Неда Старка, а згодом - розстріл його вдови Кетелін та старшого сина Роба шокували цільову аудиторію десь так само, як справжні смерті реальних людей у прямому ефірі. Містер Мартін відбивається від нападок прихильників і посміхається у бороду, коли його питають, кого вбиватимуть наступного разу. А карлика Тіріона заочно одружили на Дейнеріс Таргарієн, мов персонажів світської хроніки, котрі чомусь прийшли на вечірку разом.

Причина безсумнівного успіху "Гри престолів" - у ставленні до кожного персонажа як до реальної людини. Навіть у натовпі Здичавілих складно побачити двох однакових, маса воїнів не виглядає сірою й одноманітною. Підтверджує цей висновок згадана вище кількість нагород. Їх, серед інших, отримують актори за майстерне й незабутнє виконання ролей. Пітер Діклейдж уже ніколи не буде кимось іншим, крім Тіріона. Емілія Кларк, навіть зігравши в останньому "Термінаторі", надовго лишиться Дейнеріс, Ліна Хіді - Серсеєю, а Кіт Харингтон - Джоном Сноу.

Після тривалої перерви саме в "Грі престолів" спрацював ефект, заради якого й почали знімати телевізійне кіно: персонажі сприймаються правдивими членами родин і їм шукають відповідників у житті.

До "Престолів" цього не було - ефект присутності було практично знівельовано. Навіть "Доктор Хаус", кращий серіал минулого десятиліття, його не досягнув.

І тут варто зупинитися на українському контексті "Престолів". Точніше - на успішній спробі ввести серіал, його персонажів та драматичні ходи в близький нам контекст. Для цього варто зрозуміти: при тому, що серіал - на двісті відсотків продукт якісної масової культури, в Україні він таким не є. Оскільки досі залишається розвагою для нішевої аудиторії, котра живе в соціальних мережах. Спроба каналу "1+1" показати українську версію перших сезонів у вечірньому ефірі сприйняла схвально та публіка, що вже подивилася російську адаптацію. Проте рейтингів "Грі престолів", здавалося б, мегапопулярній, все ж не дали. Через що подальший показ у ефірі припинили, хоча у Грузії грузинська версія виходить регулярно. Згадка про провал телепоказу в Україні потрібна для того, аби нагадати: широкій аудиторії українців "Гра престолів" далі невідома. А отже - відсилки на серіал та його персонажів не такі зрозумілі, як жарти "Вечірнього кварталу" або "Сватів".

Втім, це не завадило "просунутій" публіці ще до Майдану наділити Вестерос рисами вітчизняного політикуму. Так, Ланністери прямо асоціювалися з "Партією регіонів", а Старки - відповідно з парламентською опозицією. Шон Бін у образі Неда Старка під час Революції Гідності однозначно став на бік повсталого народу, перекочувавши в численні промайданівські демотиватори. З початком російської агресії на Донбасі з подальшою появою лінії розмежування та окупованих територій тих, хто підтримує там проросійські настрої, український сегмент Facebook запросто назвав Здичавілими.

Пік введення в контекст - поява персонажів "Гри престолів" на агітаційних плакатах під час минулорічних місцевих виборів в Україні. Автором такої собі альтернативної агітації став дизайнер Денис Грицфельд, представивши мешканців Вестеросу кандидатами від різних політсил. Джон Сноу обіцяв перехід на контрактну армію, Тіріон хвалився закриттям борделів, Нед Старк зі слоганом "Зима близько" обіцяв опалення в кожен дім.

Лише тепер у США перейняли минулорічну українську практику, представивши на нинішніх президентських виборах чотири програми від Вестеросу: Дейнеріс Таргарієн, Пітера Бейліша, Серсеї Ланністер та - куди без нього! - Джона Сноу. Ось свіже підтвердження того, що рекорд за кількістю "Еммі" для "Гри престолів" - визнання вигаданих та нестандартних персонажів одними з нас.

Андрій Кокотюха, письменник, спеціально для "ДС"

посмотреть на Деловая столица