Маючи в перспективі розстріл, зрозумів: симуляція божевілля може стати для мене порятунком

Маючи в перспективі розстріл, зрозумів: симуляція божевілля може стати для мене порятунком

Gazeta.ua

Автор роману "Холодний Яр" Юрій Горліс-Горський співпрацював з радянською та польською розвідками

"У камері №8 я сидів уже минулого року, описує ­Георгій-Юрій Городянин своє перебування у тюрподі "тюремном подотделе" Подільського губернського відділення Державного політичного управління у Вінниці наприкінці 1924-го. Перша від внутрішнього виходу, через що в ній завжди утримували або смертників, привезених із в'язниці на розстріл, або особливо важливих арештантів. Починаю ходити з кута в кут, намагаючись з'ясувати і зважити ситуацію. Що вони можуть знати, а чого ні? Те, що я був старшиною в українській армії, вже знають. Про боротьбу в Холодному Яру не знають. Про працю в підпіллі у 19221923 роках не знають, хоча про дещо здогадуються. Зрештою, ці обставини так заплутані попереднім арештом і виправдальним вироком, що кінця тепер не знайдуть. Залишаються обставини, які спричинили цей арешт. Тут дещо знають, про останнє здогадуються. Та і цього більше, ніж досить для розстрілу".

Він офіцер армії Української Народної Республіки, помічник отамана Холодноярської Республіки Василя Чучупаки. У квітні 1932-го втік із Херсонської психіатричної лікарні. Перебрався до підпольського Львова. Під псевдонімом Юрій Горліс-Горський опублікував спогади про визвольні змагання. Також видав книжку "У ворожому таборі" про роботу з ДПУ і "дефензивою" польською розвідкою. Однак усі подробиці цієї співпраці стали відомі тільки цьогоріч. В архіві управління СБУ Вінницької області знайшли кримінальну справу Георгія Городянина.

Після поразки визвольних змагань навесні 1921-го переїхав до Польщі. Перебував у таборі інтернованих, працював на військових роботах, півтора місяця сидів у в'язниці. Наступного року повернувся у радянську Україну. Влаштувався секретарем волкомнезаму волосного комітету незаможних селян у селі Сарнів тепер Волочиський район Хмельницької області.

Восени 1922-го сюди приїжджає комісія з встановлення "института ответчиков" пошуку причетних до визвольних змагань. Городянин знайомиться з працівником ДПУ Дорофеєвим. Через нього допомагає багатьом селянам уникнути арешту і розстрілу.

 Знаєш, ти будеш добрим чекістом! якось говорить Дорофеєв. Можеш зробити кар'єру, клянусь честю! В губвідділі начальство всі мої приятелі. Хочеш, улаштую? Проведемо тебе в партію. Ти мені подобаєшся, чорт забирай!

За версією ДПУ, Городянин сам запропонував свої послуги. У його кримінальній справі вказано: "В середине 1922 года в Волочиский погранпост №1 поступило заявление от гражданина местечка Тарноруда Городянина Георгия Георгиевича о принятии его на службу в качестве секретного сотрудника. Ввиду того, что в погранпосту имелись сведения о подозрительности личности Городянина и что он только недавно возвратился из Польши, в приеме на службу ему было отказано. Однако ввиду настойчивого желания устроиться в органах ГПУ на секретную службу, Городянин был принят на службу Проскуровским окрпогранотделением ГПУ и назначен в пост №1".

Городянин стверджує, що пішов на роботу в ДПУ за вказівкою керівника української підпільної організації. Імені його не вказує.

 ҐПУ вже позбувається "традицій" ЧК і стає контррозвідкою в повному значенні цього слова, цитує Георгій слова підпільника. Налагоджується агентурний апарат. Мине ще якийсь час, і воно наробить нам клопоту. Треба поплутати йому стежки. Із правдивих збити на фальшиві. Я хочу знати заміри чекістів, хочу знати, кого вони "мають на оці". Хочу мати змогу попереджувати тих, кому грозить небезпека. Хочу унешкодливлювати руками самого ҐПУ тих, від кого нам буде грозити небезпека.

Городянин селиться у містечку Тарноруда. Воно розташоване на берегах річки Збруч. Східна сторона перебуває у складі СРСР, західна це територія Польщі. Тут є прикордонна застава. У ДПУ придумують легенду, що майже відповідає дійсності: він колишній офіцер Армії УНР. Через переслідування радянською владою не може знайти роботи, тому змушений займатися контрабандою. Так знайомиться з польським прикордонником і переходить кордон. На іншому березі йдуть до коменданта поліції. Той не заперечує, щоб Городянин займався контрабандою. Натомість просить виконувати "деякі їхні доручення".

Через два тижні він знову приходить до коменданта. Той наймає підводу й везе "контрабандиста" у Тернопіль центр воєводства. Там його ведуть у приміщення "офензиви" польської розвідки. Офіцери Каржинський і Нагліцький детально розпитують: хто такий, звідки? Городянин розповідає завчену легенду. На питання, чи готовий співпрацювати, відповідає ствердно. Ввечері нова зустріч. Несподівано Нагліцький обриває розмову.

"Він раптом сказав, що знає я посильний, а документи мої липові, свідчитиме Городянин на допиті в ДПУ. Почався особистий обшук, на який запросили вахмістра. Мене роздягнули, на одязі розпороли шви. Потім Нагліцький наказав принести сокиру, щоб відкрутити каблуки від чобіт. Після того як нічого не знайшли, мені дозволили одягнутися. Нагліцький сказав, щоб я до завтра подумав і зізнався в тому, що я більшовицький розвідник. В такому випадку вони нічого не зроблять мені, а тільки відправлять на кордон і переправлять назад на радянську територію. Якщо не зізнаюсь, то передасть мене в контррозвідку".

На ранок офіцери визнають: це була перевірка. Городянин отримує псевдонім Стемпковський, імена кількох поплічників, місця явок і паролі. А ще аванс 100 тис. польських марок під розписку. Завдання передавати дані про розташування військ Червоної армії на прикордонних територіях.

Успіхи Городянина в Польщі викликають у чекістів підозру. У квітні 1923-го він їде у Проскурів. Там намагається придбати у знайомого контрабандиста чисті бланки паспортів. Але той виявляється сексотом. Георгія арештовують чекісти. Вісім місяців проводить у Він­ницькому тюрподі. На допитах запевняє, що є прихильником радянської влади. Його відпускають. Повертається у Волочиськ.

Кілька разів їздить у Польщу. Передає чекістам дані про агентів польських спецслужб, російські монархічні організації. Однак у ході перевірок виявляється, що вся ця інформація недостовірна. Городянина викликають у губернську ДПУ. Кажуть: їде за кордон востаннє. Якщо не роздобуде нічого цінного, співпрацю припинять. На кілька місяців агент зникає. Після повернення говорить, що не дізнався нічого важливого.

У Вінниці чекісти натрапляють на слід підпільної організації, що займалася шпіонажем на користь Польщі. Її члени службовці радянських установ. ­Голова червоноармієць, співробітник тюрподу Гаврило Яковлєв. На допиті говорить, що його завербував Георгій Городянин.

 Он спросил, есть ли у меня материалы, описує зустріч на залізничному вокзалі Яковлєв. Я ему сказал, что материалов нет. Дальше он меня спросил, нет ли кого-нибудь вообще завербовать для этой работы. Я ему сказал, что у меня пока еще таких людей нет.

 Яковлев в разговоре со мной сказал, что у него за границей есть брат и один его знакомый, который приезжает от этого брата из-за границы, свідчить інший обвинувачений Дмитро Павлишин. Дальше он мне сказал, что он работает для поляков и собирает для них материалы, которые передает этому знакомому, взамен чего получает от него деньги. Материалы этот знакомый везет к его брату за границу. Я ему на это сказал, что совершенно не хочу знать об этом.

28 жовтня 1924 року Городянина арештовують. Тюрма у Вінниці переповнена, однак його утримують в камері-­одиночці. Допитами турбують мало. ДПУ зосереджується на зборі матеріалів і пошуку спільників. Георгій розуміє, що його чекає смертний вирок.

"Того дня зародилася в мене ідея, завдяки якій, через чотири роки, врятувався від смерті, згадує Городянин. Маючи в перспективі розстріл, зрозумів: симуляція божевілля може стати для мене порятунком за совітськими законами психічно хвора людина неосудна. Щоправда, в ҐПУ будь-який закон може бути перекреслений. Але чому не спробувати? З психлічниці легше втекти, ніж із тюрподу. Вирішую почати".

Його оглядає лікар Леон Дорошевич. Робить висновок: є всі ознаки депресивного психозу. Причини пережитий стрес, фізичний і психічний тиск, туберкульоз і проблеми з харчуванням.

"Выражение лица резко-болезненное и угнетенное, пише лікар. Ответы дает не сразу, довольно неопределенные. Жалобы на неправильный и тревожный сон, какие-то ощущения во время засыпания, вроде треска черепа с правой стороны, каковые ощущения он связывает с слышанным будто бы им треском черепов при расстреливании и какой-то слышимой им песни. Память и соображение, судя по даваемым испытуемым ответам, ослаблены".

Слідство триває чотири роки. 8 червня 1928-го Подільський губернський суд виносить вирок. Городянин отримує "вищу міру соціального захисту" розстріл. З нагоди 10-річчя Жовтневої революції вирок міняють на 10 років позбавлення волі. Гаврила Яковлєва засуджують до п'яти років тюрми, Дмитра Павлишина чотирьох, Івана Смірнова двох. Засудженим упродовж п'яти років після відбуття покарання забороняють оселятися в Правобережній Україні зважаючи на їх особливу "соціальну небезпеку".

Роман "Холодний Яр" перевидавали 15 разів

1898, 14 січня Юрій Городянин-­Лісовський народився в селі Деми­дівка тепер Решетилівський район Полтавської області. За іншими даними, був родом із Полтави, батько офіцер російської армії. У кримінальній справі вказано рік народження 1902, місце Тарноруди на Поділлі.

1916 воює на фронті Першої світової війни в лавах Кабардинського кінного полку "кавказької кавалерії". "Хапнув магометанської воєнної етики", згадує той період.

1918 старшина-кіннотник 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії Армії УНР. У його складі бере участь у Першому Зимовому поході Арії УНР. Через хворобу затримується в Мотрониному монастирі в селі Мельники тепер Чигиринський район Черкаської області. Там приєднується до місцевих повстанців, що виступають проти окупантів "білих" і "червоних" росіян. Дислокуються в урочищі Холодний Яр. Городянин бере псевдонім Залізняк. Виступає зв'язковим із генерал-хорунжим Армії УНР Юрієм Тютюнником.

1922 живе у Тарнорудах. Стає подвійним агентом працює на радянську та польську розвідки. Стверджує, що робив це за наказом керівника української підпільної організації. ­Двічі арештований Державним політичним управлінням. Симулює божевілля, аби уникнути розстрілу. Засуджений до 10 років ув'язнення.

1932 утікає з Херсонської психіатрич­ної лікарні. Під псевдонімом Юрій Горліс-­Горський видає у Львові біографічні твори: Ave dictator, "Отаман Хмара", "У ворожому таборі", "Живе обличчя червоного сфінкса". Найпопулярнішим стає роман-спогад "Холодний Яр". Книжка перевидавалася 15 разів. "Це живий приклад, як невеликі числом, але незламні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом", пише автор у передмові.

1942 повертається в окуповану нацистами Україну. Живе у Рівному, Києві. Кілька разів арештований гестапо. Відвідує панахиду на могилі отамана Холодного Яру Василя Чучупаки. Наступного року у православній церкві у Львові бере шлюб із Галиною Талащук, донькою власника української книгарні. 25 вересня 1946-го в подружжя народилася донька Лариса.

1946, 27 вересня зник безвісти. Востаннє його бачили в німецькому Аугсбурзі, де був табір інтернованих українців. Зійшов із потяга й сів до автомобіля. За однією з версій, викрадений радянськими спецслужбами. За іншою вбитий членами "бандерівської" ОУН, які підозрювали його у співпраці з гестапо.

посмотреть на Gazeta.ua