"Справа Савченко – це історія про те, що в Росії все погано"

"Справа Савченко – це історія про те, що в Росії все погано"

Gazeta.ua

Надія перетворилася на фактор розколу між українцями, каже адвокат Ілля Новіков

З Іллею Новіковим домовлялися про інтерв'ю півроку тому. Кілька разів призначав зустріч у Києві, в останній момент скасовував.

Наприкінці серпня зустрічаємось у вестибюлі столичного готелю "Бонтіак". Спізнюється на 7 хв. Він у джинсах та сорочці, закидає ногу на ногу, кладе руку на спинку крісла.

 Сколько времени вам нужно?

Прошу 1,5 години. Погоджується. Говорить російською.

Ви ведете кілька справ українських ­політв'язнів. Що у них спільного?

 Є дві категорії таких справ. Навесні 2014-го у керівництва Росії був попит на українську тематику. І лихоманка у слідчих: заведи таку справу отримаєш орден. Брали людей, ліпили свідків, влаштовували провокації.

Восени позаторік усвідомили, що Новоросії не буде. Путіна вже не цікавила українська тема. Тому справи перестали з'являтися.

Йдеться про перші справи, які заводили навесні-влітку 2014 року. Найвідоміші з них Надії Савченко, Геннадія Афанасьєва, Юрія Солошенка, Миколи Карп'юка, Станіслава Клиха. Це також справи Сергія Литвинова, Юрія Костенка, Олега Сенцова, Олександра Кольченка. Вони всі мають фальшиву складову.

Пізніші кримські інші за своєю природою. Є частиною політики. Це не ініціатива знизу, а наказ згори пресувати будь-яке незадоволення на півострові, особливо з боку кримських татар. Такі справи ще з'являтимуться.

Хто з політв'язнів вас вражає?

 Микола Карп'юк. Це людина-кремінь. Надія Савченко була твердою, коли до неї, за великим рахунком, не застосовували тортур. Більшу частину часу загрози її життю не було. Карп'юка ж катували. Два роки родина не знала, де він, чи живий. Досі не зрозуміло, що буде далі. У в'язниці в Чечні з ним зроблять усе, що захочуть. Попри це, виявляє спокійну та впевнену твердість. Єдиний раз розм'як у мене на очах якось під кінець суду. У перерві суддя вийшов, начальник конвою відволікся. Я дав йому "контрабандою" поговорити з дружиною та сином. Набрав і включив на гучний зв'язок, ніби я говорив.

Він має непросту біографію. Член УНА-­УНСО (Українська національна асамблея Українська націоналістична самооборона, створена 1991 року. Країна). Був у "Правому секторі", працював із Дмитром Ярошем.

Чим для вас став суд над Надією Савченко?

 Хрестовим походом. Це великий професійний виклик.

В адвокатській роботі є різні виклики. ­Моральний вивчати злодія-Гітлера-­педофіла в одній особі. Суто технічний зрозуміти, наскільки ти компетентний, щоб вникнути у заплутану історію. І тест на витривалість: чи здатний вести процес півроку-рік, коли практично живеш у літаку.

Із Надією Савченко першого моменту не було. Ми точно знали вона не винна. До обстрілу, від якого загинули російські журналісти, не має стосунку. Усе інше там було.

Присвятив цій справі два роки. Майже не брав інших. Усі тижні робочі, я мав бути в Донецьку Ростовської області. Окрім випадків, коли мінялися з колегами. У неділю ввечері сідаю в літак у Москві, прилітаю до Ростова, їду в таксі ще 150 кілометрів. Понеділок, середа й четвер судові дні. У вівторок маю встигнути до Надії в СІЗО. Одночасно написати папери на наступний тиждень. У четвер-п'ятницю лечу додому, в суботу відсипаюся, у неділю знову літак. Так півроку. У проміжку мав вигадувати щось для захисту.

Чим пишаєтеся у цій справі?

 Моя гордість астрономія. Надихнуло оповідання Агати Крісті. Пуаро звертає увагу на картину, яку нібито героїня писала весь ранок, що дає їй алібі. Розуміє, що вона могла бути вбивцею, бо Сонце на картині світить не з того боку: не як вранці, а як увечері.

Наприкінці 2014-го в інтернеті з'явилося відео "Розгром батальйону "Айдар" під Луганськом". Там багато мату, стрілянини, кров, трупи, поранені. Декілька секунд видно Савченко. Ми не особливо на щось розраховували. Сказали слідчим знайти, хто знімав. Це був бойовик із Росії. Майже всі свідки були місцеві ті, кого в Росії називають шахтарями й комбайнерами. І троє-четверо росіян, які приїхали воювати "за ідею". Цей один із них. Знімав "дембельський альбом". Це були 29 файлів від 3 секунд до 34 хвилин. До того ж на камері збився час. Видно, що знімав 16 червня десь о 23-й. На ранок 17 червня сталося те, що зафіксовано на кадрах.

Слідчий вирішив: факт, що Савченко там була, доведений. Отже, це підтверджує обвинувачення. А час запису, мовляв, не можемо встановити. Я придумав, як це зробити. Звернулися до київських астрономів. Відніс файли в СБУ слідчому, який вів справу викрадення Савченко. Призначили експертизу. Залучили трьох фахівців із відео та двох науковців з Інституту фізики Академії наук України. У чотирьох із 29 файлів вони знайшли кадри, де можна встановити час за висотою Сонця.

У суді відмовилися долучити це до справи. Я знайшов російських астрономів. Перший побоявся. Ольга Возякова з астрономічного інституту при Московському державному університеті дала свідчення, аналогічні висновкам київських експертів. Слідчі злякалися і притягли іншого астронома із сусідньої кафедри. Той припустив, що таймер камери йшов нерівномірно. Питаємо, чи він фахівець з електроніки. "Ні, але я так думаю". Це грубе порушення. Але суд повірив йому.

Без цього ми не розкрутили б ту історію. Було важливо вбити такий цвях, який би показав усім, що слідство бреше. Тоді пішла серйозна підтримка заяви Обами, Байдена. У підсумку вони "нагнули" Путіна підписати помилування.

У чому важливість цієї справи?

 Не в тому, що вдалося штрикнути Путіна. Показати, який він поганий. Це чудова історія, як працюють російські слідство і суд. Удар по їхній репутації, який руйнує презумпцію, що їхнім рішенням можна довіряти.

Цим я зробив послугу Росії. Щоразу, коли йдеться про судову реформу, звучать голоси: "все не так погано, давайте трошки підрихтуємо і буде взагалі добре". Це історія про те, що все погано. Дім треба перебудовувати від фундаменту, а не дах фарбувати.

Ви бачите ситуації зсередини і в Україні, і в Росії. Як оцінюєте те, що у нас зараз відбувається?

 У Росії кошмар і жах. З деякими проблисками. Як кажуть, тут з'їли чотирьох дітей, а там одного з річки витягли. В Україні все складніше й цікавіше. Щоразу тут почуваюся, ніби випірнув із болота.

Головна відмінність, що надихає: в України є моральний запас. Був Майдан і є Донбас, де тисячі людей загинули за ідеали. Політики люди спритні. Але в Україні вже не можна бути циніком і говорити: "Все лайно, і ми лайно. Хай американці нас не вчать жити. Вони точно такі". Мусять казати, а іноді й робити щось альтруїстичне. Не лише на високому рівні, а й на побутовому. Неможливо, щоб у країні, яка пережила Майдан, хабар ніде не зустрів протест. У Росії того, хто доводитиме, що даїшник не має права брати хабар, назвуть маргіналом: "Куда ти лізеш? Ти що, найрозумніший?"

Росіянин чує по телевізору: "Ми знаємо, що ти лайно. Але ти хороший, бо росіянин. А вони не росіяни, тому більше лайно, ніж ти". І він плює на тротуар. Коли це покажуть в Україні, у людині щось перевернеться, і 101-й недопалок вона кине в урну. Якщо перестають кидати недопалки на тротуар, починається Європа. Якщо плюють опиняються в Росії, навіть якщо живуть у Києві.

Вам погрожували?

 Були погрози в інтернеті, але їх треба ділити на 100. Для адвоката серйозні три ситуації: якщо вбивають, саджають або позбавляють ліцензії.

Був тиск на двох адвокатів у справі Карп'юка і Клиха. Після вироку суддя виніс цидулку, щоб їх обох позбавили статусу. Це почесна грамота для адвоката. Значить, добре працював і розізлив суддю.

Погроз не було. У Швеції питали, чи стежить за мною ФСБ. Відкриваю рота, щоб сказати "ні", і розумію, що це безглуздо. Ми про кожен крок пишемо у Twitter. Телефони прослуховують, месенджери читають. Про наші переміщення знають, бо анонсуємо їх. То навіщо стежити?

Чому підтримуєте українців?

 Моя мама українка. Кров не вода. Частково й тому, що я росіянин за паспортом, а держава витворяє отаке за мої гроші і від мого імені.

Дозвіл на використання військ за межами країни дає Рада Федерації. У лютому 2014‑го з друзями сиділи в барі. По телевізору показували екстрене засідання, де спікер зачитує проект резолюції. Ми сперечалися, чи всі приймуть, чи хтось утримається. Прийняли одностайно. Потім тиша. І самі собі аплодують. Це такий сором, що мимоволі хочеться щось зробити. Мені пощастило, бо я адвокат. Можу показати свою позицію, захищаючи українців.

Не втратив жодного близького друга через цю історію. Пощастило з ними. Ніхто не пишається, що Крим тепер наш. Батьки досі бояться за мене. Однак ніхто не сказав, що даремно за це взявся.

Ким для вас стала Надія Савченко?

 Другом. Хоча складно примиритися з тим, що вона каже останнім часом. Розумію, що має на увазі там, де інші бачать зраду. Знаю, як формулює, тому можу відновити її думку. Але це проблеми політика, якщо його не розуміють. Якби ці три місяці вона мовчала, це принесло б значно більше користі.

В Україні з'явився хороший чи поганий народний депутат. Але героя у блискучих обладунках втратили. Дехто розуміє Надію. Але вона вже перетворилася на фактор розколу між українцями. А для конфліктів і так вистачає приводів. Мінус герой плюс розкол поганий баланс.

Як могла скластися ситуація, якби не було Надії Савченко?

 Це місце посів би, напевне, Олег Сенцов. Став би символом звільнення всіх, кого незаконно утримують за ґратами. Він людина культури, мирної професії. А над нею висіло це вбивство журналістів, і вона могла бути військовим злочинцем. До кінця 2014-го стало зрозуміло, що на ній зійдуться всі силові лінії. Так і сталося.

Той, про кого забудуть у російській в'язниці, може там згинути. Люди у донець­ких підвалах іще в гіршому становищі. Про жодного забувати не можна. Ще у Роберта Хайнлайна (американський письменник-фантаст. Країна) була задачка, якою "перевіряли на вошивість". Уявіть, що закінчилася війна. Домовилися про обмін усіх на всіх. Вам повернули всіх, окрім одного. Якщо через нього відновлювати війну, загинуть іще тисячі. Чи вартий він того? Правильна відповідь "так". Бо не можна інакше.

Як вплинула на росіян справа Савченко?

 Ніяк, бо телебачення культивує у людей "пам'ять Золотої Рибки" останні 3 секунди.

Але настрої змінюються в міру того, як порожніють холодильники. Варто вийти у Москві на вулицю і подивитися на вирази облич перехожих. Кожен другий ніби шукає гілку, на якій повіситися. В очах безнадія. Потім підбадьорюють себе, що все одно найкращі. Але себе не обдуриш надовго.

Що чекає Україну та Росію?

 Дуже хотілося б, щоб Росія звернула у бік України, а не навпаки. Але ніхто гарантій не дає.

Років за 20 буде велике примирення. Не треба думати, що це унікальна ситуація: вчорашні брати стали один проти одного. Це видно з історії Європи після Першої та Другої світових. Рани затягнулися. Не обов'язково цілуватись у ясна, щоб нормально співіснувати.

Зараз про це говорити боляче. Добре розумію людей, які кажуть: "Ні, ніколи". Бо рани свіжі, могили не заросли. Але за 10 років підростуть діти, які цього не пам'ятають. За 20 старші помирають, а в молоді інші турботи.

Чому почалася війна?

 Через Путіна. Є така шахова приказка: дурень побачив шах. Вірю, що це був азартний хід: "у нас усе вдається, у нас дорога нафта, Олімпіада пройшла, ми всіх обдурили, ніхто нічого не зрозумів". Наполеон встряв у бійку й дивиться, що буде. І ти встряв, але ти не Наполеон. Не знаєш, як із цього вийти, бо сів на хвіст тигру. Він тебе везе, і ти не можеш злізти. Людям два роки пояснюють: "треба потерпіти, ми імперія, проти нас злі піндоси (зневажлива назва американців. Країна)". Якщо виявиться, що ми більше не імперія, американці нами не цікавляться, а їсти нічого, це буде початком кінця Путіна.

Як Росія бачила Майдан?

 "Знову піндоси щось замутили". "Наколоті апельсини" (30 листопада 2004 року дружина Віктора Януковича Людмила на мітингу в Донецьку розказувала, що на Майдані у столиці роздають американські валянки й наколоті наркотиками апельсини. Країна) з 2004-го нікуди не ділись. Людям вселяли ідею, що ніхто безкоштовно не піде під кулі. Інша річ, що мало хто і за гроші піде під них, але це залишали за дужками.

Для мене і друзів усе було зрозуміло. Був у Києві наприкінці листопада 2013-го. Коли у січні почалися трагічні новини, спочатку відправляв із Москви гроші на ліки, потім вакцину проти правцю. Тепер треба зробити все, щоб ціна, яку заплатили на Майдані, не була марною.

На Донбасі загинуло значно більше й за трагічніших обставин. Сиділа людина вдома, пила чай, до неї прилетів снаряд. За що загинула? А на Майдані знали, за що виходять.

Не плануєте переїхати до України?

 Думав про це. Але хто залишиться в Росії? Не так багато в країні адвокатів, готових займатися справами українців. Ніхто з них не має великих грошей. Карп'юка, Клиха і Виговського захищаю безкоштовно. Маю інших клієнтів у Росії.

В Україні маю статус адвоката. Можу сьогодні отримати посвідку на проживання і завтра почати працювати. Як етнічний українець, маю право на громадянство. Обговорював це з людьми з української влади дали зелене світло. Але важко узяти й поїхати. Тим паче коли у роботі в Росії бачиш вищий сенс. Поки що схиляюся до збереження статус-кво.

Хочете піти в політику?

 У нинішній Росії політики нема. В Україні ситуація значно цікавіша. Але, щоб стати політиком, треба перестати бути адвокатом.

Вивчаєте українську?

 Спеціально ні. У три роки мав книжку про дракончика, який учив дітей гасити пожежі. Загубив її. Потім 20 років думав: навіщо вчити цю мову? А 20012002-го потягнуло до коренів. Навчився читати, але не говорити. Спілкувався у СІЗО із Савченко російсько-­українсько-польським суржиком. Зараз, кажуть, краще виходить. Не "азірівка".

Розуміння української дало гігантські переваги в роботі. Слідчі у справі Савченко мали великий прокол із цим. Коли з України прислали документи, їх додали до справи. Потім шкодували.

Ви порадили Надії Савченко написати книжку.

 Від початку цієї історії відчував, що вона якась романна. Було ще не зрозуміло, закінчиться трагедією чи хепі-­ендом. Але точно цікаво. Надія чудовий оповідач. Коли розказувала про Ірак, зрозумів: це треба записувати. Сказав їй про це на другій чи третій зустрічі. Коли голодувала, почала писати, щоб не думати про їжу.

Передавала мені по 3040 сторінок. Вкладав їх у документи. Потім рукописи передавав її сестрі Вірі. Передруковувала, доводила до ладу. Надія сказала, що не потребує цензури. Так і відправили в друк. Вийшла не найгірша книжка. Якщо скласти рейтинг книжок, написаних у в'язниці, то на першому місці буде "Дон Кіхот", у десятці мемуари Мандели, а десь у сотні спогади Савченко.

Зараз відчуваєте необхідність у спілкуванні з Надією?

 Коли вкладаєш у порятунок людини два роки життя, це безслідно не минає. Однак ми різні люди, і розуміли це весь час. Сварилися, але зберегли взаємну повагу. Хоча зараз я засмучений і розчарований. Шкода втрачених шансів, від яких Надія відмовилася. Але вона щира, готова йти напролом, і це викликає повагу. Навіть якщо рухається в неправильний бік. Це для військових типово: йти вперед, а де перед розберемося потім.

Чого ви навчили одне одного?

 Вона навчила мене української. Я думав до звільнення, ніби навчив Надію, що світ складний і в ньому рідко працюють прості рішення. Видно, не навчив. Але кілька книжок з історії та економіки за моєю порадою Надія прочитала.

посмотреть на Gazeta.ua