"Кохання – це неврози, що збігаються.  Тоді не бачиш недоліків", - Ганна УЛЮРА, 38 років, літературознавець, критик

"Кохання – це неврози, що збігаються. Тоді не бачиш недоліків", - Ганна УЛЮРА, 38 років, літературознавець, критик

Gazeta.ua

На всіх презентаціях є бабця, яка питає: "Чи вірите ви в Бога нашого Ісуса Христа?" Або хлопчик, який встане, скаже, що він магістрант культурології, й запитає: "Що ви думаєте про дружні стосунки Канади й України?" Коли серед аудиторії немає божевільних, треба нервувати, бо тоді, скоріш за все, це ти.

Подобається жарт, що в Україні 350 активних письменників і 300 читачів. Дуже рідко письменники читають одне одного.

Я напівкровка. Батько азовський грек. Ріс у традиційній родині. Бабуся й дідусь ніколи не їли разом. Вона готувала, накривала великий стіл у вітальні, а сама їла на кухні. Коли одружився з не гречанкою, родичі від нього відмовилися. Був дуже консервативний. Мав шок, коли я почала вивчати фемінізм і говорити про рівні можливості для жінок. І те, що хочу займатися наукою, а не дітей робити з 16 років. Вважав, що я втрачена для родини. Мала вийти за хорошого грецького хлопця й народити хороших грецьких онуків. Зрештою ми порозумілися. Він був на моєму захисті кандидатської. Багато читав, але зрозумів відсотків 10 із того, що я написала. Отже, це щось справді розумне.

Зарплатні в Академії наук ледве вистачає на комунальні послуги. Як будь-яка киянка, працюю на кількох роботах.

Кажуть: минув час літератури, настає час менеджерів, давайте поплачемо. Якщо настане час менеджерів, повернеться і час літератури. Милуюся їхньою роботою. Це тонкі психологи, розкішні організатори, знаються на соціології, страшенно креативні. Все читають. Мені, критику, не обов'язково знати людей, я можу задовольнитися текстами. Вони мусять мати справу з авторами.

Контролювала б читання дітей. Не можна, щоб Ніцше потрапляв у руки підлітку. Він переконливий. Наслідки? Самогубство при повному Місяці.

У нас є чіткий розподіл між мейнстримом і жанром. Є жанрова література: фантастика, детектив, любовні романи. У авторів своя ієрархія і тусівка. Їх читають свої критики. Хвалять. Сварити не можна вони нервові. Я написала рецензію на жанрову прозу не негативну, але жорстку. Авторка півроку телефонувала мені, скаржилася на мене на роботу. Прислала чоловіка, щоб поговорив. Почувалася, як у романі "Мізері" Стівена Кінґа.

Отримую відгуки на кожну рецензію. Обговорення один з елементів читання. На радіо "Культура" дзвонили: а що можна прочитати? Або: "Що є подібне до книжки Віктора Астаф'єва "Цар-риба"? Порадила Владислава Івченка.

Література це книжка, а не постать автора, не імідж і не серія книжок. Інколи в автора 50 книжок, а варті уваги дві. В Україні щороку з'являються дві-три варті уваги книжки.

Тішить якість перекладів останні три-чотири роки. Для мене сучасна українська література перекладна. Багато перекладачів фанатики, які заражають любов'ю до своєї роботи. Це роцес інтеграції в канон світової літератури. Нарешті зрозуміли, що ми маленька література, не така давня, як нам здається, і не з такими вже сильними традиціями. Варто вчитися через переклади і письменникам, і читачам.

Двоє швейцарців вразили: "Море Моря" Ільма Ракузи у перекладі Христини Назаркевич і "Якоб вирішує любити" Доріана Флореску в перекладі Юрка Прохаська. Книжки інтелектуальні, але їх можна прочитати на пляжі. А потім перечитувати. Це література, яка не забула, що має розважати.
Ні письменник, ні видавець, ні критик, ні редактор, ні менеджер не можуть заробляти на культурі в Україні. Хіба два письменники живуть на гонорари від накладів. Усі працюють ще десь. Щоб жити з перекладів, треба перекладати одну книжку на два місяці.

Роман "Укри" Богдана Жолдака не викликав захвату, але він етапний. Це пошук мови, якою говорити про війну.

Читаю 36 книжок на місяць. Цього місяця відпочиваю, тому прочитала тільки 23. Не можу менше. Штудіюю всю поточну українську літературу, також російську й білоруську. Маю читати критичні, літературознавчі праці. Ще те, що не встигла колись. І деякі речі, бо просто хочеться.

Торік на Форумі видавців у Львові мені 3 години розповідали, як росте трава. Це була найцікавіша розмова у моєму житті. Зрозуміла: є дивний світ, куди я зараз запрошена на правах туриста.

Мама розмовляє російською. Досі вважає, що вище французьких натуралістів нікого немає: Золя, Мопассан, Стендаль. Має специфічне почуття гумору. У 11 років я начиталася книжок, де всі помирають, і впала в депресію. Попросила її порадити таку, де б ніхто не помер. Дала "Пані Боварі". У мене була істерика, коли наприкінці померли всі. Але навчилася цінити непередбачувані фінали.

У 12 років випадково прочитала маркіза де Сада. Тоді почало з'являтися багато перекладів. Роман "Жульєтта" вийшов кольоровим двотомником із малюнками. Під рубрикою "Історичний роман". Дала подруга. Коли вчителька російської побачила, що я читаю під партою, викликала батьків. Ті попросили дати почитати. Мама сказала: "Нудно". Мене захопив не опис брутальних сцен, а аморалістична теорія. Досі де Сада люблю.

У 21 рік обрала Київ. Вступила в аспірантуру Академії наук. Місто мене відпихало руками й ногами. Грабували і били. Вирішила: якщо тут виживу, то виживу взагалі.

У Миколаєві 75 відсотків жителів жінки. Красуні, які о шостій ранку на підборах виносять сміття, у міні-шортах і з повним макіяжем.

Жахи сняться мало не щоночі. Насилля над близькими. Найстрашніше, коли вбивають людину, яку люблю, і не можу цього зупинити.

Боюся болю при помиранні, а не смерті. У 30 поставили діагноз, за яким мала два тижні життя. Був дуже сильний біль. Одужала, хоч лікувалася ще чотири роки. Час від часу хвороба повертається.

Кілька разів розлучалася. Тричі? Більше. Уперше ми подорослішали і зрозуміли, що попереду різні життя. Один шлюб тривав три тижні.

Чи потрібна біла сукня у 39? Ні. Чи потрібна вона мені була у 17? Так, але її не було. А от родина дуже важливо: довіряєш людині, знаєш, що тебе чекають, ти чекаєш. Довіра важливіша за кохання. Закохатися можна у незрозуміло кого. А коли довіряєш людині, то шануєш її і поважаєш.
Брешу дуже рідко. Можу не говорити всю правду. Коли подруга вкотре закохалася у не дуже вдалий об'єкт, розумію, що зараз мене не почує. Кілька тижнів на хвилі ейфорії питатиме: "А він же закоханий у мене, правда?" Так, говоритиму я. Потім скажу правду.

Сентиментальність це для мене недолік. Як у людей, так і у книжок.

Кохання це неврози, що збігаються. Тоді не бачиш недоліків. Ви як пазли. Люблю таке визначення кохання: коли намагаєшся віддати те, чого немає, людині, яка цього не потребує. Я страшенно влюблива. Усі мої чоловіки письменники. Коли вирішила, що зав'язую з ними, пішла на побачення з військовим. Під час другої зустрічі зізнався, що пише вірші.

Можу закохатися в якісно зроблену роботу. Бачу перфектний переклад вірша і закохуюся в перекладача. Навпаки не буває. Закохатися можу за почуття гумору, сарказм, швидкість розуму. Дотепність показник інтелекту.

Не можна змінити людину. Приймаєш її повністю або не прий­маєш. Не можна й порятувати, якщо бачиш, що гине. Хіба людина готова рятуватися.

Ніколи не рекомендую книжок. Можу запитати: які п'ять твоїх улюблених? Тоді скажу, яка може сподобатися. Це дуже інтимна процедура.

Коли мені було 6, із кузиною вкрали у дядька кишинівські сигарети "Космос". Вона на два з половиною роки молодша. Пішли курити в дерев'яний туалет і спалили його. Наступна спроба куріння була в 7. Відтоді не припиняла. У 14 мама почала купувати мені нормальні цигарки, щоб не курила недопалки з вулиці.

Не витримала, коли говорили правду. Це були останні мої стосунки. Тривали півроку. Чоловік дорога мені людина, але принципово щирий. Уявляєте, жінка питає, чи личить сукенка, а їй правду. Або: "Я сьогодні жахливо виглядаю?" "Так, жахливо". "Уявляєш наше життя разом?" "Ні". Інколи хочеться, щоб переконливо збрехали, що все буде добре.

Коли розбираєш книжку на складові, залишається щось, чого не можеш пояснити. Бачу Бога в кожній книжці.

Втратила кількох значущих для мене людей. Хотілося б їх побачити, почути, відчути. Сказати, як сильно любила, чого не встигла зробити. Хотілося б вірити в життя після смерті, але я не вірю.

Ціную оплачену працю. Люди, які трудяться безкоштовно, небезпечні. Вони не відповідають за свою роботу.

посмотреть на Gazeta.ua