"Найстрашніше, коли земля починає сипатися на кришку"

"Найстрашніше, коли земля починає сипатися на кришку"

Gazeta.ua

 Всего закопал 19 людей. После последне­го раза гроб выкинул. Уже не го­дится, ­розповідає психолог 29-річний Андрій ­ЖЕ­ЛЬ­ВЕТРО. Під час психологічного тренінгу закопує людину в труні під землю на 2 год. Після цього бачить внутрішні проблеми пацієнта.

Зустрічаємося з Андрієм поблизу кінотеатру в центрі столиці. Він приїхав на мотоциклі. Одягнений у футболку і світлі штани. Родом із російського Смоленська. У 8 років переїхав до Києва. Незабаром збирається отримати українське громадянство. Заходимо в кафе всередині закладу. Його працівники вітаються з чоловіком на ім'я. Раніше тут вів кіноклуб, пояснює.

 Ритуал закопування виконували древні індіанці. Це був етап ініціації перетворення підлітка на чоловіка, говорить Андрій. Умощується в плетене крісло. Знімає окуляри. Спочатку людина по телефону розповідає про свою проблему. Потім відвожу її на місце закопування поблизу села Віта-Поштова під Києвом. Говоримо з клієнтом про його дитинство, готую до уявного захоронення.

Андрій закопує людину на глибину трохи більше метра. Для повітря і зв'язку нагору виходять дві трубки.

 У труні людина згадує близьких. Радісні й сумні моменти. Просить пробачення чи сама прощає кривдників. Плаче, продовжує Жельветро. Коли відкопую, обговорюємо психологічний стан, шукаємо вирішення проблеми.

Вперше цей метод Андрій перевірив на собі.

 Мав стосунки. Тривали п'ять років. Потім болісно розлучилися, розповідає. Дівчина переїхала до Санкт-Петербурга. Просив повернутися. Вона відмовляла. Сказав їй: "Ти мені не сказала головного що не любиш". Поїхав до неї. Була зима, сльота, ми стояли біля під'їзду. Вона сказала ці слова, і мене відпустило.

Повернувся до Києва. Почалася депресія. Пив, не працював. Жив у друга. Майже нікуди не ходив, ні з ким не спілкувався. Заріс, відпустив бороду. Вивчав себе і депресію. Потім стався нервовий зрив. Пішов до лікаря. Він виписав таблетки. Через півроку залишилася тільки порожнеча всередині. Зрозумів, що потрібно себе перезавантажити, пережити щось страшне, аби знову захотілося жити. Згадав про поховання живцем.

Попросив друзів мене закопати. Одягнувся красиво ніби справжній похорон. Було моторошно від самого виду труни. Найстрашніше, коли земля починає сипатися на кришку. Закопували хвилин сім. Стало душно. Рухатися неможливо. Зміг лише розстебнути сорочку і пальцями ніг зняти взуття. Лежав півгодини. Згадував своїх родичів. Зрозумів, що хочу жити.

 Якось у мене проходив закопування 22-річний. Малим пережив принизливе знущання в дитсадку. Нікому не розповідав. В нього стався надлом. Перестав сприймати себе як чоловіка. Мав проблеми з жінками. Чоловік, який не відчуває в собі стержня, завжди буде лише другом для жінок.

На прийомі розіграли одну техніку. Я грав хлопчика, який образив мого клієнта в дитинстві. Просив вибачення. Хлопець повірив. У нього ринули сльози. Через рік побачилися. Зустрічається з дівчиною.

На тренінг психолог приїжджає з реаніматологом. Той має рятувати людину в разі паніки. Його послуги жодного разу не знадобилися.

 Я закопую в лісі біля села, де живу. Раніше була територія ближче до околиці. Граблями там усе розрівняв. Вимостив стежки. На дерева прибив дерев'яні дощечки з написами "дитинство", "сім'я". Людина зупинялася й розповідала про них, додає Андрій. Якось прийшов за день до тренінгу доріжку підчистити. Дощечки зірвані і поламані. Під написом "щастя" купа сміття.

Доки збирав сміття, побачив неподалік людей. Коли йшов вулицею, дві місцеві жінки поглядали на мене й показували пальцем. Пізніше друг сказав, що не раз у церкві люди скаржилися на божевільного в селі, який живих закопує. Запропонував змінити місце тренінгів куди ніхто не ходить. Я був готовий до того, що мене поб'ють. Обійшлося.

посмотреть на Gazeta.ua