"Думала, ви старенька, та на драбині здаєтеся юною"

"Думала, ви старенька, та на драбині здаєтеся юною"

Gazeta.ua

 Свою роботу люблю. Якби бібліотека працювала цілодобово, додому не ходила б, каже киянка 71-річна Наталія Недбайло. З 2003-го працює в бібліотеці ім. Панча Голосіївського району столиці.

Із Наталією Іванівною зустрічаємося на тижні в бібліотеці. Жінка в довгій квітчастій спідниці й однотонній блузці. На шиї зелене намисто. До кінця 1990-х років працювала інженером на заводі в Лубнах Полтавської області. Тоді його закрили.

 Вирішили з чоловіком продати квартиру та переїхати до Києва ближче до дітей, Наталія Іванівна прибирає зі столу чашки й тарілку з печивом і бубликами. У бібліотекарів щойно закінчився обід. Кілька років сиділа без роботи. З'явився час на малювання й читання. Та жити в чотирьох стінах набридло. Діти казали: "Шукай роботу. Навіть пенсіонерам немає чого сидіти днями в хаті". Про місце в бібліотеці підказала подруга. Читати я любила завжди.

У бібліотеку заходить дівчинка років 12. Просить міфи Стародавньої Греції. Наталія Іванівна йде у книгосховище. Ставить під стелажі розкладну драбину. Вилазить на найвищу сходинку. З верхньої полиці витягає книжку.

 Коли прийшла на співбесіду, керівництво сумнівалося, що зможу лазити по драбинах, продовжує Наталія Недбайло. Одразу вирішила це показати. Залізла на найвищу сходинку. "Думала, ви старенька жінка. Та на драбині здаєтеся юною", сказала завідувачка.

Якраз з'явилися комп'ютери, мобільні телефони й електронні книжки. Через це зменшилася кількість читачів. Вирішила рятувати ситуацію. Запропонувала проводити літературні та музичні вечори, виставки.

Однією з перших запросила в бібліотеку актрису Раїсу Недашківську. На ­якійсь виставці випадково зустріла її. Підходити боялася. Подруга підштовхнула: "Ти ж хотіла з нею познайомитися". Переживала, що навіть слухати мене не захоче. Але вона погодилася. У ­бібліотеку прийшла з кошиком жайворонків із тіста. Всередині кожного було передбачення за віршами Ліни Костенко.

Якось запросила поета Петра Осадчука. Стільки людей у бібліотеці не було ніколи. Стояли в коридорі, сиділи на підвіконнях. Кому не вистачило місця, заглядали у вікна.

Чоловіки залицяються. Але одружуватися в моєму віці смішно. Якось один читач приходив мало не щодня. Просив, аби тільки я обслуговувала. За місяць запросив на побачення. Пропонував погуляти Байковим кладовищем. Говорив: "Там тихо, затишно й гарно". На побачення так і не пішла. А той чоловік невдовзі помер.

У Наталії Іванівни є донька 46-річна Вік­торія й син Олександр, 39 років. Онуків не має. Чоловік помер 2009-го.

посмотреть на Gazeta.ua