"Озброїлися праниками, рубелями, рогачами, вилами, чапліньками, кочергами. І вирушили громити актив у селах"

"Озброїлися праниками, рубелями, рогачами, вилами, чапліньками, кочергами. І вирушили громити актив у селах"

Gazeta.ua

Антирадянським повстанням на Луганщині керувала жінка

"Одній жінці, Софії, не хотілося, щоб артіль у Круглому була. Вона зібрала 40 жінок і двох чоловіків. Довго сперечалися, як з активом боротися і хто керуватиме бунтом. Бабський загін вони вирішили назвати "Праниковою хмарою" бо ж озброєні жінки були здебільшого праниками", такий переказ опублікувала газета "Новини Сватівщини" 12 років тому. Його виявили краєзнавці на хуторі Круглому Сватівського району Луганської області. "Праником" селяни називали дерев'яну дошку, яку використовували для прання одягу.

Невідомий автор оповідає, що отаманом повстанці призначили активістку Оляну. Сватівський райком партії відправив її до Круглого організовувати колгосп. Виділили хату, в якій мешкала сама. Оляна відмовилася впускати до себе бунтівників. Увірвалися через солом'яну стріху.

 Від імені "Праникової хмари" наказуємо бути нашим командиром! поставили перед фактом.

А далі: "Оляні коня дали. Озброїлися хто чим міг. Оляна нагайкою, чоловіки один люшнею з гарби, інший рушницею, а решта праниками, рубелями, рогачами, вилами, чапліньками, кочергами. І вирушили громити актив у селах".

Легенда про "Праникову хмару" ґрунтується на реальних подіях. Документи з архіву СБУ свідчать: протести розпочалися в Містках центрі району, до якого тоді належав хутір Кругле. 12 лютого 1930 року тут відбуваються збори районного активу. Обговорюють, як покращити роботу зі створення колгоспів та збір посівного матеріалу для них. Партійці зачитують вимоги, активісти обіцяють перевиконати їх. Прописану наперед програму ламає "сільвиконавець" на прізвище Борвен.

 Відмовляюся від роботи! заявляє.

Збори зупиняють. Наступного дня до центру Містків сходяться люди. Просять повернути відібране збіжжя. Представники районної та окружної влади наказують людям розходитися, погрожують розправою. Активісту Якубовському уривається терпець залізною палицею б'є жінку. Натовп вимагає розправи. Заледве домовляються, що завтра зійдуться знову.

Питання про збір посівних матеріалів виносять на голосу­вання.

 Хліба не дамо! заявляють селяни.

Наступного дня нова зустріч.

 Ми вас розкуркулимо, лякає керівництво.

 У нас куркулів немає.

Комуністи змушені відступити. Збіжжя "організованим шляхом" роздають господарям. Для цього створюють групу на чолі з "куркулем" Андріївим.

Того ж дня повстає інше село району Ново-Борова, нині Новоборове. Комуністи та колгоспні активісти змушені ховатися в сільраді від обурених людей, переважно жінок. Одного з партійців б'ють. Рятувати їх вирушає загін міліції з райцентру. Його зустрічає натовп близько 700 селян, озброєних палицями й камінням. Влада змушена повернути зерно. Так само роздають посівний матеріал у навколишніх селах Калмиківці, Гайдуківці, Рудівці та Підрізанівці.

У Круглому цим справа не обмежилася. Хоч формально це був хутір, там проживало кілька сотень осіб, була сільрада. Населений пункт мав два кутки Верхньо-Кругле і Середньо-Кругле.

Звістку про повстання в Містках сюди принесла ввечері у п'ятницю 14 лютого Меланія Перепеліцина. Прийшла в гості до батька Пилипа Завертиленка. У хаті саме перебувала комісія із сільради, що збирала хліб.

 Що нового в Містках? запитали.

 Народ бунтує, відповіла жінка.

Не встигають повечеряти, як приходить секретар сільради Діулін, арештовує Меланію. Тієї ж ночі ув'язнюють ще трьох жінок за "зрив колективізації". Увечері наступного дня відпускають. Але повернути зерно відмовляються.

 У Містках селянство повстало. Й радвлади там уже немає, шириться чутка хутором.

30-річний Михайло Козюберда з однодумцями обходить хати. Закликає односельчан повстати. У ніч на неділю 16 лютого побито радянського активіста. На ранок у різних кутках хутора збираються селяни.

 Час звільнитися від совітського ярма! Давайте бити комсомол і активістів! закликають ініціатори.

У Середньо-Круглому людей гуртує 42-річний Павло Полтавський. Раніше його розкуркулили й виселили з хати.

 Радвлада все забирає. Селянство живе в голоді та бідності. Час покласти кінець цим стражданням, говорить він сусідам.

У Верхньо-Круглому селяни на чолі з 21-річним Микитою Гребеником кидаються на комунарів, що проводять "кампанію зі збору посівматеріалу". Далі виганяють активістів із хат розкуркулених односельців.

Представники влади й активу тікають. Хтось ховається в сусідній комуні, хтось біжить у райцентр за 15 км. Жінки ловлять і б'ють голову сільського комітету незаможних селян Сергія Коробійника. Відібране зерно повертають силою.

У понеділок райвиконком дає добро на "розбір посівматеріалу".

У сусідній Коноплянівці комуністи тиснуть на священика Якова Книгіна, до парафії якого належить і Кругле. Обшукують його будинок. У дружини відбирають сережки. Комсомолка Маткова зриває з отця хрест.

 Йдемо виручати попа. Поб'ємо всіх активістів і комсомольців, заявляють керівники повстання.

Рушають близько 300 осіб. Півсотні верхи, решта пішки. Очолюють похід 65-річний Гнат Козюберда, 31-річний Онисим Коваленко та 57-річний Семен Підріз. Останній їде верхи. Має кубанку. Саме до нього звертаються за вказівками повстанці. Вчителя Любарського змушують виготовити прапор із гаслом про народну волю. Але той хитрує і пише: "Хай живе радвлада і воля народу!"

 Радянській владі кінець, проголошує Підріз. Ми тепер покажемо всім активістам і комуністам, як ходити по хатах і забирати хліб. Розгромимо все.

Коноплянівські партійці ховаються в хаті-читальні. Її руйнують. Ящик із пропагандистською літературою викидають на вулицю. Перш за все карають тих, хто знущався над священиком. Усіх змушують хреститися і читати молитви. Комсомолку Маткову роздягають, у спідньому водять вулицями. Голову сільради Бикова копають, потім кидають у яму й засипають снігом. Після цього розходяться по домівках.

Увечері до Гната Козюберди прибігають двоє хлопців із Коноплянівки. Оповідають, що місцеві комуністи озброїлися. А на підмогу їм рушив загін із сусідньої Дем'янівки. Уранці 18 лютого кругляни знову йдуть до сусідів. Більшість із палицями, вилами та праниками. Кілька чоловік мають рушниці й обрізи.

У Дем'янівці громлять сільську раду. Та всі активісти звідти вже втекли. Через хутір Шевкунівка рухаються до Маньківки. Попереду двоє розвідників "один з рушницею, другий із люшнею". Руйнують ще одну хату-читальню. Вбивають голову артілі Лічмана.

 Почули в Маньківці гавкання собак, постріли, крики людей, свідчить радянський активіст Волков. Потім під'їхали два вершники. Один ударив чекіста по руці нагайкою і вибив револьвер. Чекіст почав тікати до школи. Снагіцького побили. Мене й уповноваженого зі знищення собак збили з ніг, примусили лежати у грязюці. Хтось вистрілив у нас.

Повсталі обстрілюють школу, де засіли чекіст і вчитель. Хтось пропонує спалити її. Місцеві жителі ледве переконують не робити цього. Бунтівники відступають. Тим часом радянський активіст конюх Роман галопом летить до Покровського, що за 18 км від Маньківки. Там черговий міліції телефонує до Харкова. Звідти надсилають сигнал у Сватове, де стоїть військовий гарнізон.

На придушення повстання кидають кінний загін міліції, озброєних місцевих партійців та Оперативну групу Державного політичного управління з Харкова, що займалася розкуркуленням у Старобільській окрузі. "Праникову хмару" наздоганяють поблизу рідного хутора. Переслідувачі відкривають вогонь.

Уночі й наступного дня в селах проводять арешти. Вилучають зброю револьвер, гвинтівку, мисливську рушницю, два обрізи, 36 патронів і повстанський прапор. Арештованих відправляють у Старобільську тюрму.

Невідомо, чи активістка Оляна з легенди була реальною особою. У кримінальній справі серед обвинувачених фігурують кілька жінок. Зокрема, 33-річна Олена Полтавська "дружина куркуля", неписьменна. Їй закидають побиття Коробійника та інших сільських активістів.

 Тепер настав час, коли ми повинні звільнитися від комуністичного ярма, що, крім грабежу, голоду і злиднів, нічого не дає, так закликала односельців до бунту. Жінку засудили до 10 років таборів.

17-річну Мотрю Полтавську з бідняцької родини чекісти звинувачували в керуванні жінками, побитті радянських активістів. Хотіли засудити до трьох років ув'язнення. ­Однак трійка з ДПУ звільнила біднячку Мотрю з-під варти очевидно, спрацював класовий підхід.

Імовірно, у народній пам'яті образи учасниць цього повстання злилися воєдино. Так з'явилася легенда про "Праникову хмару".

11учасників повстання на хуторі Круглому на Луганщині засудила до розстрілу Судова трійка при колегії Державного політичного управління Української СРР. Вирок оголосили 15 березня 1930 року за місяць після протесту. Ще 15 осіб ув'язнили на 510 років, 19 вислали в Сибір на три-вісім років. 16 затриманих звільнили з-під варти.Постановою президії Луганського обласного суду від 8 вересня 1997-го реабілітовано 12 осіб, що проходили в цій справі. Решту визнали засудженими обґрунтовано

посмотреть на Gazeta.ua