Країна виглядає втомленою і трохи зневіреною

Країна виглядає втомленою і трохи зневіреною

Gazeta.ua

Влада не впоралася із програмою-мінімум

Ми ще до пуття не осмислили, що відбулося на Майдані 2014 року. Завадила війна, що триває й нині. Та й історичного часу мало минуло. Але розуміємо найважливіше: той Майдан розділив історію країни на "до" й "після".

Після Майдану Україна стала іншою це ми відчуваємо. Серцем, душею. Тодішню перемогу важко переоцінити.

Проте люди надто залежні від матеріального. Іншість країни хочемо не лише відчувати серцем, а й бачити, намацувати. Незворотні зміни, що унеможливлять реставрацію зметеного режиму. Неповернення Януковича як явища це один із найголовніших наказів Майдану новим керівникам України. Чи можна говорити, що його виконано?

На жаль, ні. Партію регіонів оплот злочинного режиму не піддали навіть офіційному осуду. Вона змінила назву, залишивши старі обличчя, і доволі солідно представлена у Верховній Раді, зміцнює позиції в областях і мріє про повернення до керма влади.

Жодного з підручних Януковича не покарано. Усі знають про кримінальну оборудку з "вишками Бойка", але немає провадження проти самого Бойка. Він дотепер у парламенті. Й у такій пошані, що з Юрієм Анатолійовичем Адміністрація президента домовляється про "правильне голосування". Приміром за відставку уряду. Надягли, було, "браслети" на многогрішного Олександра Єфремова, але й він от-от виїде за межі досяжності нашої Феміди. Якщо до того не отримає в Україні призначення на губернаторство.

Жодна копійка, вкрадена Януковичем і його подільниками, не почала працювати на Україну. Більше того, за сприяння безкарно-продажних судів робляться небезуспішні спроби вивести злочинні активи з-під арешту. Поступово розморожуються рахунки крадіїв і за кордоном через підозріло послідовну некомпетентність Генпрокуратури при підготовці документів.

Та найнебезпечніше не це. Постмайданна влада не зруйнувала підґрунтя, на якому розквітнув грабіжницький режим. Вона не соромлячись використовує угноєні попередниками щедрі корупційні землі за два роки на наших очах у старих лунках укорінилися нові міцні стовбури і з незмінним нахабством висмоктують багатства України.

На Майдані народ довів своє право на ­повагу. Не Януковичу довів владі у всіх її видах і підвидах. Усім наступним керівникам. Куди йти країні, має вирішувати громада, сказав народ. Не купка тимчасових правителів, навіть наділених винятковими чеснотами.

Проте за два роки влада не навчилася поважати народ, бути з ним чесною.

Під час президентських виборів Порошенко попросив: мене або кого іншого, але оберіть одразу. Країна в небезпеці й нема часу гратися у тури.

І народ виявив граничну відповідальність.

Що в нас діється на сході? у свою чергу подав голос народ.

Війна з Росією, не одразу, але спромігся відказати авансом обраний президент.

Тоді чому ми не закриваємо кордон бодай від туристів? не зрозуміли люди. Чому торгуємо з Московією, наче між нами мир? Чому виконуємо навіть оборонні замовлення? Чому Мінські домовленості, підписані з терористами невідомо ким ­уповноваженими особами, мають вищу силу, ніж Будапештський меморандум та інші договори офіційної України?

Досі не дав чіткої відповіді Петро Олексійович.

Якщо країна у стані війни, вимагає правди народ чому тиловиків, які оббирають бійців, судять не за законами воєнного часу? Чому не оголошують посібниками ворога тих, хто розкрадає воєнну техніку на заводах, хто перепродує її дорогою на фронт?

Уникає влада правдивої відповіді й на ці прості запитання.

Тож дедалі більше фронтовиків повертаються додому з переконанням: одні на війні гинуть, інші наживаються. Війна вигідна владі.

Народ зазвичай не шукає, хто нагорі більш, а хто менш винний. Він перестає довіряти владі загалом. І починає сам вершити свою волю. Напряму, без посередництва "слуг" і обранців. Енергетична й товарна блокада Криму вияви такої дії. Як і блокада фур московітів на західному кордоні.

Проте народна стихія багатовекторна. І нерідко має знак "мінус". Як, приміром, київські напади 20 лютого на банки агресора й офіс Ріната Ахметова. Через що вони сталися? Бо людям не зрозуміло, чому влада дозволяє фінансистам агресора багатіти за рахунок України й чому безкарно живе олігарх, на гроші якого "піднімався" сепаратизм Донбасу.

Два роки з погляду історії мить. Можливо, їх замало для завершення розпочатого Майданом процесу. Але ж влада не впоралася і з програмою-мінімум.

На Майдані пролилася кров. А вона вимагає відплати негайної відплати. Так уже влаштовані люди.

Влада це розуміла. Проте відкупилася розгоном "Беркута". Хоча загальновідомо: знеособлене покарання не може вважатися покаранням. І лише перед другою річницею поспішила виправити свідому чи несвідому помилку. Вустами президента запевнила: ніщо не забуто розслідування триває, винних у смертях покарають. Хочеться сподіватися: це пригасить образу суспільства.

Революція явище вкрай спресоване у часі. Вона вимагає таких же рішень: швидких і зримих. Інакше життєдайне піднесення перейде в руйнівну депресію. Українська влада на вчасні дії не спромоглася. Нині країна виглядає втомленою і трохи зневіреною.

Проте стоїть. І у війні проти Московії, і перед внутрішнім ворогом.

Тому що після Майдану Україна стала іншою

посмотреть на Gazeta.ua