Без роботи і землі: українське село на кордоні з Кримом страждає від окупації півострова

Херсон Online

Долі тисяч селян південної Херсонщини роками були тісно пов'язані з анексованим Росією Кримом. Як змінилось їхнє життя за два роки окупації півострова, з’ясовувала DW. Завод "Кримський титан" на узбережжі Сиваша Спочатку автобусом до пункту пропуску, далі півтора кілометри пішки повз українських та російських прикордонників, і знову пересадка на автобуси, на які іноді доводиться чекати по кілька годин - ось стандартний шлях українських громадян до Криму. Власне, і з нього також. Такою нелегкою дорогою через три контрольні пункти в'їзду-виїзду (КПВВ) щодня переміщується 5-6 тисяч людей. "Зранку, в основному, з того боку потроху йдуть за харчами, а після обіду - назад”, - розповідає український рядовий прикордонної служби, який чергує на КПВВ "Каланчак". Сам він з Чаплинки - райцентру, що в якихось 25-ти кілометрах від цього пункту пропуску. До такого регулярного трафіку на КПВВ прикордонник ставиться із розумінням: мовляв, асортимент товарів у Криму менший, продукти дорожчі. "Титанові" заробітчани "От тільки ці з "Титану" - у зворотній бік, - продовжує прикордонник, киваючи у бік групи людей, що як раз проходить повз шлагбаум. - П'ята година, денна зміна повертається". Чоловіки "зі зміни" виявляються неговіркими. "Та як? Працюємо потроху, поки робота є. Може, і не буде вже скоро", - відгукується на запитання немолодий чоловік. Він каже, що раніше на "Титані" працювали багато його односельців з Червоного Чабана. Півтора кілометри пішки через кордон - і не важливо, скільки пішоходу років Так, до окупації півострова на “Кримському титані”, що належить олігарху Дмитру Фірташу і знаходиться у сусідньому, але тепер такому далекому місті Армянську, працювало близько півтисячи мешканців нині прикордонного українського села Червоний Чабан. Проблеми у них, згадує голова сільради Андрій Сучок, почались майже відразу після анексії Криму: перетин блокпостів, наполегливі пропозиції прийняти російське громадянство. А перед 2015 роком усіх попередили про звільнення: мовляв, підприємство починає жити за російськими законами і не має квоти на працівників-іноземців. "Тоді, в січні 2015 року, наші вперше на знак протесту перекрили залізничну гілку, що веде на завод, - згадує Сучок. - Було таке собі ЧП місцевого масштабу, з Херсона приїздили люди з СБУ, казали, що люди влаштовують на кордоні провокації. Приїхав і директор "Титану" і, врешті-решт, пообіцяв взяти усіх назад". Та повернутися на завод змогли лише близько сотні селян. Незважаючи на те, що офіційно працевлаштовані вони були на новому підприємстві, зареєстрованому у Києві, через роботу на анексованому півострові багатьом довелось проходити переатестацію, здавати іспити з російської мови та історії. "Для тих, хто лишився, умови скоріш погіршилися: зарплата на заводі за ці два роки не зросла, пенсійні відрахування українським робітникам не йдуть, службовий автобус тепер возить лише від заводу до російського пункту пропуску, - резюмує Сучок. - Та люди тримаються за свої місця, адже з цього боку кордону роботу знайти дуже важко". Порожня колія На сполученні з Кримом була зав'язана ще одна важлива складова життя Червоного Чабана - робота залізничної станції "Вадим". Колись на шляху до півострова тут зупинялися геть усі потяги, згадують селяни. Та з кінця 2014 року залізничне пасажирське сполучення з окупованою автономією припинилося. Утім, продовжувала працювати вантажна гілка, по якій все на той же "Титан" йшла сирована, а з заводу - готова хімпродукція. Земля для сільгоспробіт недоступна Земля для сільгоспробіт недоступна У вересні 2015 року вантажну гілку знову перекрили - цього разу вже активісти так званої цивільної блокади. Таким чином вони намагалися блокувати роботу заводу на окупованій території. Та врешті-решт, вантажопотік "Титану" перекинувся на кримські порти, а без роботи лишилися працівники залізниці. "Ми тут якось ще при роботі, стежимо за всіма цими приладами, - з сумом пояснює немолодий диспетчер станції Дмитро Степанович. - А ось колійники, хлопці з вантажної контори - їм зарплатню cкоротили, запропонували переводитись аж у Миколаїв - і це без витрат на відрядження, без підйомних... А ще на заводі під три десятки наших, українських вагонів залишились, їх тепер повернути назад не можуть. Кажуть, розбирати вже почали на металобрухт". З надією на кордон Від безробіття, що охоплює Червоний Чабан та інші прикордонні села могло б врятувати сільське господарство. Та й тут на заваді стає прикордонний режим. Раніше на станції "Вадим" було людно "Більше тисячі гектарів сільськогосподарських земель, людських паїв ще 2014 року були вилучені військовими для охорони кордону,-- пояснює Андрій Сучок. - Там зараз і мінні поля, і дозори прикордонників, і позиції збройних сил України. Пайові землі не обробляються, податки не сплачуються, компенсації ми не отримуємо. Внаслідок цього втрачають люди, втрачає бюджет". Але новий кордон, що лишив багатьох селян заробітків, одночасно відкриває і позитивні перспективи, переконаний сільський голова. За його словами, багато місцевих мешканців працевлаштувались на тому ж кордоні: хтось пішов служити у прикордонну службу за призовом, хтось - за контрактом, хтось працює в обслузі. Ще більшу надію Сучок покладає на розбудову прикордонної інфраструктури і водночас з сумом визнає: повернення Криму справа не швидка. "Пункти пропуску "Каланчак" та "Чаплинка" збираються розширювати, робити їх більш капітальними. Це означає, що з'являться і автобусні зупинки, і магазини, і кафе, вже зараз будується прикордонне відділення "Нової пошти". Тобто будуть і робочі місця, і податки", - сподівається сільський голова. Ігор Бурдига , DW.COM

посмотреть на Херсон Online