Схема, або як знищують малий та середній бізнес

Хвиля

Украинские суды

Ми занадто багато говоримо про боротьбу з корупцією. А треба – просто її побачити. Конкретно, на детально розробленій схемі. Щоб зрозуміти: те, що вірус може бути знищений покращенням законодавства – ілюзія. Деякі інфекції можна знищити лише разом із носіями…

Звісно, «ідеальних схем» не буває, і кожний корупціонер колись «палиться». Через захланність, нахабство, «втрату обережності», як-от тупе оформлення фірми-прокладки на себе та близьких родичів. Та це — питання осіб.

На жаль, існує ще й питання систем. Так банки, що активно ініціюють процес банкрутства підприємств середнього й малого бізнесу, часто «пролітають» разом із клієнтом, якого повинні були б захищати, мов зіницю ока.

Виграє (якщо виграшем можна назвати повний розвал економіки!) лише чиновник. В особистому плані.

Якщо вища влада на це реагує у рамках антикорупційного законодавства – надія є.

Якщо ні… Ну, тоді усе відбувається, як нині: за Схемою…

Фаза 1: примусове доведення до банкрутства

через стрибки валютного курсу в межах банківської системи

Усі чули, що ставки банківських позичок надмірно високі. Але не усі розуміють, що за нестабільної економічної системи сам принцип банківських позичок після певного відсотку є вбивчим.

Малі та середні підприємці зазвичай не мають власних коштів на розвиток бізнесу, тож доводиться домовлятись з фінустановами. Кредити намагаються узяти у валюті, бо доларові та євро-відсотки значно кращі гривневих.

Однак якщо долар втрачає в ціні поступово й стабільно (від 4 — 5 % на рік) – то гривня, завдячуючи «тонкій економічній політиці» Нацбанку може «скакнути» за день мало не вдвічі. І в цьому полягає небезпека.

Нараховуючи кредит у валюті, банк оцінює вартість заставного майна на базі гривневої вартості активів, а також конвертує валюту запозичення у гривню за курсом: адже витрачає гривню позичальник в Україні. Проте вже конвертовані кошти не індексуються. А за різким провалом гривні відносно долара слідує й переоцінка заставного майна виходячи саме з гривневої номінальної вартості.

Якщо (у «гірші» часи) банк вимагає подвійної (!) застави майном – то одразу після цієї суто-математичної операції банка-позичальника можливість обслуговувати поточну заборгованість у клієнта просто зникає. Але й за «демократичною» схемою «обсяг кредиту = оціночна вартість застави -20% -20%», що дає 64% від оціночної вартості майна (решту становлять «банківські ризики»!), – потік надходжень від експлуатації об’єкту (наприклад, орендованих приміщень) стає меншим, ніж обсяг поточного обслуговування боргу. Якщо, звичайно, дійшло вже до отримання доходу від об’єкта інвестицій, і власник не обслуговує банківський борг жорстким «роздяганням» інших напрямків бізнесу…

Отже, клієнт входить до процедури ліквідації підприємства з метою списання або реструктуризації заборгованості, яка виникла суто на папері, і не має жодного стосунку до поточної ринкової кон’юнктури.

Ми не будемо поки що торкатись питання, чи є катастрофічні падіння курсу гривні завчасно запланованими акціями з метою заповнити грошима та майном партійно-олігархічні кишені – бо нас звинуватять у прихильності «теорії змов». Хоча ще римляни радили кожен факт перш за все розглядати з позиції «кому це вигідно»…

Банк, звісно, гадає, що «поклавши» клієнта він гарантував себе від збитків. Та це не так. Бо далі у справу одразу вступає державний чиновник, якому на інтереси банку так само начхати, як і на інтереси клієнта банку – тобто представника малого й середнього бізнесу.

Приклад з практики. В 2007 році ЧП «Євро-Альянс» та «Альянс-Інвест», що займались виробництвом меблів під відомою ТМ «Ліга-Нова», для будівництва спеціалізованого торговельного центру «Імперія меблів» використали позикові кошти «Райффайзен банк «Аваль», «Укрсиббанку» та «Банку Форум» під заставу нерухомого майна та бізнесу у обсязі 24 800 тис.$ за схемою «100%-20%-20%» від вартості заставного майна, за курсом 5 гривень за долар. Тобто, обсяг кредиту складав 15 872 тис. $.

2008-го року, після «стрибку» гривні до долара від 5 до 8, провідний банк-позичальник провів переоцінку майна (без участі власника!), оцінивши його вже у 8 375 тис. $ (67 000 тис. грн. за новим курсом). При цьому лише на курсовій різниці та на «середьностелевих» припущеннях щодо перспективної кредитоспроможності в нових умовах, тобто буквально на голому місці, виник прямий збиток для бізнесу у обсязі 47 616 тис грн.

Оскільки орендну плату, зафіксовану в гривні, неможливо було підняти до моменту закінчення терміну довгострокових угод з орендаторами – спроможність підприємства з виплати кредиту перед банком впала з 158 720 до 99 200 $ у гривневому еквіваленті – що було вище надходжень з усіх інших підрозділів бізнесу. З метою реструктуризації боргу, підприємство увійшло до процедури банкрутства…

Фаза 2: призначення державного «санатора»

Здавалося б, санацією або ліквідацією підприємства-боржника, яке щойно «збанкрутувало на папері», має займатися ексклюзивно Комітет кредиторів. Логічно було б також, щоб санатором був призначений саме представник кредитора, якому підприємство заборгувало найбільшу суму. У цьому разі це був би або виробничий партнер-постачальник, що кревно зацікавлений у продовженні роботи активного дилера (і, власне, вирішив би питання просто подовженням терміну виплати боргу!) – або банк, що, принаймні, намагався б продати майно «боржника» за максимально можливою ціною.

Аж ні: згідно закону справа автоматично потрапляє до суду, і призначається державний санатор. Це приводить до фантастичних наслідків: у кого не запитайте – ніхто не наведе жодного відомого прикладу, коли б санація або банкрутство за участю державного чиновника закінчилося б повноцінним відновленням роботи підприємства за збереження активів в руках законного власника…

На папері усе виглядає добре (неупереджений контроль з боку держави через незалежну судову систему) – але, як казав один старий викладач, «насправді – не так, як на практиці». Щойно в реєстрі з’являється примітка про підготовку до банкрутства, а активи підприємства потрапляють під заставу – судово-юридична група конкретно зацікавлених осіб, що стоїть за державним арбітражним керуючим – розпорядником майна банкрута починає вважати майно боржника вже власним. Бо єдине, що залишається – це призначити «свого» арбітражного керуючого.

Те, що судові справи кілька останніх років розподіляються комп’ютерною програмою – не змінює тенденцій. Голові суду, що працює із «перевіреною» командою арбітражних керуючих, не багато коштує умовити суддю, на якого розподілено цікавий об’єкт, трохи виправити здоров’я на лікарняному. Новопризначеним суддя призначається вже вручну. Суддя, в свою чергу, призначає потрібного арбітражного керуючого-ліквідатора, що й перебирає на себе управління підприємством.

Ба більше: власник і сам може звернутись до запропонованого в кулуарах суду арбітражного керуючого, що «має великий досвід» та «бездоганну репутацію». Адже це офіційно підтверджується документами державного зразка та рекомендаціями юристів, до яких, як відомо, варто прислухатися… Цей варіант відрізняється від попереднього лише тим, що «бездоганний юрист» отримає від власника бізнесу ще й немаленький гонорар, що вираховується як значні відсотки від вартості заставного майна…

Проте реальним завданням керуючого, що призначений не з боку Комітету кредиторів, а на розсуд керівництва суду, часто є не санація, а вивчення активів підприємства-боржника та створення підприємству максимальних складнощів при взаємодії з банком-кредитором та Комітетом кредиторів. Для цього достатньо низки «дрібних» правопорушень з боку арбітражного керуючого-ліквідатора та судді, за які Законом не встановлено чіткої відповідальності. Варто, наприклад, забути повідомити про судове засідання, «загубити» з допомогою пошти кілька офіційних повідомлень, або й просто підробити підпис на поштовому відправлені про вручення…

Маючи або неадекватний для «пострадянського» простору кругозір та величезний час реакції (у випадку представництв закордонних банків), або обмежену у маневрі інструкцію (у випадку банків місцевих) – фінансовий заклад пристає на бік керуючого замість власника/виробника. В результаті в процесі щезає остання дієва сторона, зацікавлена у подальшому виробництві/функціонуванні бізнесу та у збереженні робочих місць.

З цього моменту санація практично вже є неможливою: завданням арбітражного керуючого є лише продаж активів.

Але… не на користь банку та кредиторам.

Фаза 3: доведення до повного банкрутства і перепродаж, або підміна статутних документів.

Ігноруючи реальні інтереси Комітету кредиторів, суд призначає арбітражного керуючого-ліквідатора, і, аргументуючи свої дії бажанням із максимальною швидкістю задовольнити інтереси кредиторів, виводить найбільш цікаві активи бізнесу на продаж. Перед цим він може також ініціювати чергову переоцінку заставного майна з метою максимально занизити його вартість. Якщо комітет кредиторів або правління підприємства (у випадку ЗАО або ВАТ) «пручаються» – допомагає суддя або рєєстратор: відтерміновуючи засідання, блокуючи/розблоковуючи у потрібний час рахунки, або проводячи необхідні державним рейдерам зміни у статутних документах.

Як правило, Комітет кредиторів навіть не повідомляють про проведення аукціону. А участь в аукціоні беруть фірми, пов’язані або з керівництвом відповідного господарського суду (чим активно грішив і грішить ВГСУ), або безпосередньо з арбітражним керуючим.

В результаті, об’єкти застави «спускаються» за безцінь (від половини вартості навіть банківської оцінки, що, як ми вже відзначали вище, містить «страхування від ризиків» на більш як третину оціночної вартості майна).

На цьому етапі «фінансисти» з банку, хапаються за голову, розуміючи, що тупо втратили і кредитні кошти, і бізнес, що здатний був би їх повернути. Та марно: усі документи вже офіційно оформлено, а майном керують особи, близькі до корумпованої судової системи. Як казав класик жанру, «законно, але не легітимно»

Пройде небагато часу – і ті самі об’єкти власності спливуть на аукціонах вже за повною ринковою ціною. Корумпована вертикаль, створена державними службовцями, отримає мільйони «на голому місці». Або отримає власне бізнес, якщо відповідні об’єкти буде вподобано, як перспективні…

Приклади з практики. У справі вже згаданих підприємств ТМ «Ліга-Нова» 14 грудня 2012 року арбітражний керуючий без відома Комітету кредиторів та позичальника продав будинок торговельного центру «Імперія Меблів» в Донецьку загальною площею 12 635,6 кв.м за 20,3 мільйони гривень замість 122 млн. грн., означених у договорі застави. Хоча банк пропонував за об’єкт суду та ліквідаторові вдвічі більше: 41 млн. грн.

Меблевий магазин у Харкові було продано… родичу самого ж арбітражного керуючого – а далі перепродано його ж зведеному братові… Усі намагання Комітету кредиторів та банку припинити розпродаж майна в інтересах сімейного клану виявились безрезультатними.

Ще більш промовисті приклади можна навести у столиці. Так, знану на весь Київ будівлю ПАТ «Київпроект» було захоплено, разом із частиною підприємств-акціонерів, методом банальної підробки протоколу загальних зборів, підроблених боргових документів та фальшивих записів до Єдиного реєстру юридичних осіб… Характерно, що одразу після проведення фальшивого запису (про що є заяви більшості реальних учасників товариства!) – суддя сумновідомого суду Шевченківського району столиці своїм рішенням… заборонила вносити до відповідного запису в реєстрі будь-які подальші зміни. Фактично, віддавши гігантський комплекс будівель у самому центрі столиці рейдерам. Не менш цікава ситуація на київському заводі АТЕК, де арбітражнi керуючi фактично не давали можливості підприємству розрахуватись з боргами: пікантність полягає у тому, що основним кредитором підприємства виступає держава…

Перелік подібних випадків можна продовжувати: за кожним епізодом стоїть доля трудового колективу, втрата податків державою, знищення потужного виробничого підприємства…

Фаза 4: контр-захист і закріплення майна за рейдерами.

Рейдерам залишається організувати контр-захист. Унікальною зброєю для цього, як не парадоксально, є власне тексти банківських кредитних угод, які мало що диктують непід’ємні відсотки за кредит та кардинально знижують заставну вартість майна боржника – ще й (додатково!) покладають на власників бізнесу «повну особисту відповідальність».

Якщо власників бізнесу було кілька, і в угоді визначено «солідарну» відповідальність за кредит – весь обсяг недоплаченої позичальником банкові суми пропорційно розкладається на колишніх власників бізнесу. При тому, що бізнесу, за рахунок якого можна було б покрити борг, у них вже немає.

Але в угоді може стояти й фраза «субсидіарна відповідальність»… Це означає, що суд нарахує повну вартість невиплаченого банкові боргу на кожного з колишніх співвласників майна. Так люди, бізнес яких залишився «винним» банківський системі за фактично банками ж і зірваний інвестиційний проект – стають вже особисто винними банкам та судам по кілька мільйонів доларів… Відповідно, інноватори, які поклали власне життя на організацію бізнесу та створення робочих місць, перетворюються на «невиїзних», не мають права керувати бізнесом, оперувати з банківськими рахунками…

…А починалося усе з чого? З «невинного» стрибка курсу однієї валюти до іншої, – спричиненого, відомо ж, виключно «панічними настроями громадян»…

На сьогодні засновники ЧП «Євро-Альянс» та «Альянс-Інвест» мають особистий (!) борг перед системою по 65 млн. грн. кожний – незважаючи на те, що іще до «стрибка курсу» було повернуто (з відсотками) близько половини суми кредиту. Банк-кредитор замість щомісячного платежу, еквівалентного 180 тис.$, отримує нуль. А договір оренди та квитанції на оплату оренди приміщення для останнього, Харківського магазину «Ліга-Нова» підписує… колишній арбітражний керуючий- розпорядник майна, власною персоною, як керівник приватного підприємства-орендодавця…

Фаза 5: реакція влади, що бореться з рейдерством та ініціює люстрації…

Так, теоретично у цьому, останньому розділі «Схеми», дбайливо створеної Януковичем на базі Донецького господарського суду, і розповсюдженого на Вищий господарський суд України, а далі на всю Україну – повинен був би міститися звіт про блискавичну реакцію нової, некорумпованої влади. Принаймні, після «Революції Гідності».

На жаль, поки що у цьому розділі розмістити нам нема чого.

Листи на адресу владних персон від «кинутих» представниками державної системи – є. А відповідей – нема.

Ось заяви щодо грубого порушення суддями господарчого суду Харківської області процесуальних норм, датовані 2012 роком. Ну, це злочинна влада… Ось звернення Комітету кредиторів до міністра юстиції Лавриновича 2013-го року – і відповідь, що міністерство не може знайти корумпованого «ліквідатора» за фізичною адресою. Ну, і тут, наче б то, усе зрозуміло: та ж-таки «злочинна влада» та неадекватне оточення в цілому проєвропейського міністра…

Але ось і заява від 20.03.14 «про протиправне захоплення ПАТ «Київпроект», його акціонера – ТОВ «КУА «Інтер Кепітал груп» та використання суддів для рейдерства» на ім’я тимчасово виконуючого повноваження Глави Адміністрації Президента України Пашинського С.В.: без відповіді… Запит банку на негайну заміну арбітражного керуючого – без відповіді… Ось заява від 13.05.14 зі схожим змістом прокурору міста, Герасим’юку… Ось десяток відповідних листів до слідчих, датованих вже цілком «революційними» часами…

І що в результаті? В результаті колишній арбітражний керуючий так само виписує колишньому керівникові бізнесу рахунок за оренду його ж власного офісу чи магазину. У престижному комплексі споруд в центрі столиці – сидять люди, що самі себе вписали до Наглядової ради. На посадах суддів – працюють громадяни, що спокійно проштампували неправомірні рішення. А в місцевій адміністрації – особи, які прийняли та занесли до держрєєстру відверті фальшивки…

Звичайно, все це можна звести і до збігу обставин.

Проблема в тому, що вірогідність таких збігів не більша, ніж падіння зірки з неба у широко відкритий рот роззяви, що розвісив вуха на офіціозні заяви про боротьбу із корупцією.

І навіть якщо ціла нація, роззявивши рота, слухає ті самі запевнення – вірогідність суттєво не збільшується. Особливо – на тлі чергових катастрофічних стрибків гривні та хвилі «паперових» банкрутств.

Бо робота вже створеної корупційної схеми перевіряється не числом урядових обіцянок, але виключно статистикою й математикою.

А вони – уперта річ!..

посмотреть на Хвиля