"Це - чужа земля. Але краще воювати за свою країну на чужій землі, ніж у себе у Львові чи в Києві"

"Це - чужа земля. Але краще воювати за свою країну на чужій землі, ніж у себе у Львові чи в Києві"

Gazeta.ua

ПРО МАЙДАН НАПИСАНО БАГАТО, АЛЕ ДОБРЕ, ЩО НЕ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ, КАЖЕ ПРОЗАЇК ВАСИЛЬ ШКЛЯР

ПРИЇЗДІТЬ ДОМЕНЕ, ВАСИЛЬ ШКЛЯР ДИКТУЄ ПОТЕЛЕФОНУ АДРЕСУ. МІЙ БУДИНОК ВИСОТКА НАРОЗІ, ОДРАЗУ ПОБАЧИТЕ.

ЗА 2 ГОДИНИ ПИСЬМЕННИК ВІДЧИНЯЄ ДВЕРІ КВАРТИРИ. ВІН УДЖИНСАХ ІСІРІЙ СОРОЧЦІ. ПРОПОНУЄ ОХАЙНО СКЛАДЕНІ КАПЦІ.

ОЦІ ЧОЛОВІЧІ. ДУМАВ, ЩОФОТОГРАФ ЧОЛОВІК БУДЕ, ПРОСТЯГАЄ БІЛЬШІ, СИНІ, ІМЕНШІ РОЖЕВІ. ЧАЙ, КАВУ? ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ СТАВИТЬ НА ВОГОНЬ ЧАЙНИК.

ЗЕЛЕНИЙ ЧАЙ ПОДАЄ ВПРОЗОРИХ КВІТЧАСТИХ ЧАШКАХ. СІДАЄ ПОРУЧ ІСПИРАЄТЬСЯ НАСПИНКУ СТІЛЬЦЯ

З якими почуттями прожили 2014 рік?

Була тривога, постійно відчуття невизначеності, зперших днів Майдану. Події розгорталися несподівано. Принесли багато болю. Нажаль, людина довсього звикає. Потім ісмерті переходять устатистику.

Ця кров справді потрібна, щоб змінити свідомість нації?

Такою дорогою ціною нація змінилася ненастільки, якби того хотілося. Маси тяжко піддаються позитивним змінам. Те, щосьогодні маємо парламент начебто проукраїнський, це тільки тому, щоне голосував Крим ібільша частина Донбасу. Аторезультат бувби сумний.

Верховна Рада всеж таки стала іншою, зокрема завдяки комбатам.

Безперечно, тепер там нетак вільно почуваються антиукраїнські сили, хоча ідеалізувати парламент неможна. Неприємно вражає, коли тіж комбати змінюють риторику ввійшовши допевної політичної сили.

У народі єдумка: нічого, хай вони собі тішаться владою, аповернуться хлопці звійни іскажуть своє слово, наведуть лад. Здругого боку, виникає прикра думка, щонайкращих ізкращих можуть вибити, якце зробили ізСашком Білим (справжнє ім'я Олександр Музичко, координатор "Правого сектора" вЗахідній Україні убитий 25березня 2014 року. "Країна"). Аіншу частину спробують пригодувати. Докомфорту людина швидко звикає.

Багато комбатів єпозафракційними. Створили опозиційну групу. Вона буде дієва?

Добре, щохлопці об'єдналися. Але особливого впливу опозиції поки невідчуваю. Принаймні неполамали пальці жодному "піаністу". Стихли розмови про зняття недоторканості. Тут проглядається залежність від незавжди симпатичних постатей.

Від яких саме?

Від олігархів. Але поки щонепевних дій збоку опозиції янебачу.

Ви недавно були вбатальйоні "Азов" під Маріуполем. Чим запам'яталася поїздка?

Я зробив презентацію свого роману "Маруся" уселищі Урзуф наберезі Азовського моря. Взяв ізсобою двох друзів, заможних хлопців, непублічних, щоб поїхати нелише зкнижками. Набрали багато одягу, грошей.

П'ять років тому під час презентації "Чорного Ворона" уКривому Розі домене підійшли хлопці, один сказав: "Покажіть, де вмерти заУкраїну". Тоді ніхто йгадки немав, щонастане такий час. Після того зустрічав їх навідзначенні річниці холодноярських героїв. Згодом наМайдані бачив. Апотім вони пішли воювати. Одному напозивний "Сірий" подзвонила мати ірозпитувала: "Як ти там, синку, читобі нехолодно?" Бовін їй набрехав, щопрацює набудівництві. Мати йому: "Язнаю, щона будівництві тяжко, холодно, але ти, синку, тримайся, неповертайся додому, ботобі вже прийшла третя повістка звійськкомату".

Хлопчина, який питав, де вмерти заУкраїну, має в"Азові" позивний "Художник". Йому 28 років. Намалював портрет Чорного Ворона, тут умене висить. Цей хлопець розповів: коли під Іловайськом смерть довкола лютувала, він раптом побачив росте слива, вся вплодах. Нанервовому зриві думав: підійду, востаннє вжитті сливку з'їм. Але Бог його милував.

Коли вони після Іловайська приїхали набазу, унього волосся дротом стояло сторчма від пережитого. Пішов вАзовське море, уводу впав, щоб заспокоїтись, іпролежав зпівгодини. Казав: "Страшно було. Але найстрашніше було наМайдані, коли вперше побачив, якпоруч падають мертві".

Ви заявляли, щоДонбас для України якваліза без ручки.

Останні події наДонбасі показали, щодля переважної більшості його мешканців Україна чужа. Ще напочатку 1990-х яказав: якщо хочемо побудувати Україну яктериторію українського духу, тозКримом іДонбасом це невдасться.

Для мене Україна невимірюється квадратними кілометрами. Яїївимірюю територією цього духу де ємій культурний, інформаційний простір. Виснажена нація немає сил інтегрувати ці зросійщені околиці усвоє природнє лоно. Тим більше, щотакою інтегра­цією ніхто інезбирався займатися. Всі думали, щоця міна уповільненої дії сама заіржавіє.

Звичайно, Донбас дав багато українських націоналістів: Івана Дзюбу, Олексу Тихого, Анатолія Лупиноса, Миколу Руденка, Василя Голобородька, Івана Світличного. Назвіть російського поета чипрозаїка зДонбасу такого рівня. Немає. Тояку культуру, які традиції вони хочуть розвивати: пиятику, наркоманію?

Навіщо тоді триматися заДонбас?

Там пролягли рубежі, де треба стояти. Хлопці, які воюють, відверто кажуть: це чужа земля, але краще воювати засвою країну начужій землі, ніж усебе уЛьвові чивКиєві.

Цей конфлікт може бути заморожений. Однак нетреба це брати близько досерця. Хай собі живуть, якхочуть. Хай референдум навіть проведуть. Хай від'єднаються.

Грузія провела успішні реформи. Ачибулиб вони, якби невідійшли Абхазія таОсетія? УМолдові нареферендумі підтримали європейський вибір. Аякби голосували вкупі зПри­дністров'ям, такого вибору небуло б.

Я насамперед стоявби заукраїнські села наЛуганщині. Коли дивлюся, якжінки українською мовою там стають нанаш захист, відчуваю: зацих людей треба воювати.

Як ставитеся дотак званого перемир'я?

Один герой з "Марусі" каже: найбільше стережися москаля, коли той оголошує замирення. Я мігби казати, щовсе це дурне, все одно наші хлопці гинуть, тому давайте воювати по-справжньому. Але хто робить такі заклики, повинен першим піти навійну. Під час Майдану мене запрошували насцену: "Вийдіть, багато молоді хочуть вас почути". Вже був ступив напершу сходинку досцени, ітут поштовх усерце: "Ащояскажу? Ну,кину заклик: "Стоїмо докінця! Ніхто зМайдану ніногою!" Але тоді мушу лишитися докінця зцими студентами, подзвонити, щоб мені привезли кожуха, валянки. Якщо фізично наце піти неготовий, точого ти, чоловіче, будеш кидати красиві фрази?

Ви небули готові стояти докінця?

День ініч ні. Щодня їздив наМайдан. Особливо ночами. Любив цю партизанську атмосферу: посидіти зхлопцями біля бочки звогнем, погомоніти. Умене трапився конфлікт ізміліцією. Усічні-лютому почалися дзвінки удвері квартири після дев'ятої вечора: хочемо вам дати повістку. Наяких підставах некажуть. Яподзвонив Олесеві Донію (натой час народний депутат України. "Країна"): "Рвуться вхату". "Нікому навідчиняйте, так пізно немають права заходити". Незнаю, для чого все це робилося.

Якраз тоді був дописаний роман "Маруся". Могли вдертися дохати, знищити комп'ютер, флешки. Розіслав копії "Марусі" позакордонах, всім друзям: раптом що збережіть.

"Марусю" писали набагато швидше, ніж "Чорного Ворона". Але все одно це п'ять років.

Бо вже був утій епосі. Коли працював над "Чорним Вороном", довго входив вепоху, щоб відчути їїна запах ісмак. У"Марусі" зробив своєрідний уклін галичанам описав галицьку армію. Прихильність їхню відчуваю накожному кроці. Недавно проходив уГаличині поодному ринку, якийсь чоловік підкликає: "Щось ви вкросовках. Холоди йдуть. Давайте черевики гарні запропоную". Поміряв: підходять. Хотів розрахуватися, авін: "Ні, ви мене цим образите".

Як реконструювали образ Марусі? Важко уявити, як16-річна дівчина керує військом.

У цьому ібула найбільша складність. Якїй, 16-річному дівчаті, було, вибачте, піти вкущі, коли кругом мужики? Їїдвоюрідна внучка Ліза Соколовська каже, щовних уроду всі жінки були ворожки. Баба ворожила, мати ворожила, іЛіза ворожить: накартах, навіск виливає, назерні, по-всякому. Мовляв, іМаруся мала надприродні здібності. Так образ покрупинці склався.

Що відомо про їїдолю?

Маруся пропадає. Єлегенди, щовона ще десь воювала. Але псевдо "Маруся" було тоді популярне.

Думаєте, вона загинула?

Звичайно, загинула. Дивно, щочекісти, які вважали зачесть зафіксувати смерть отамана, сфотографувати, повозить його поселах, позбиткуватися, нелишили ніде ніякого документа. Родичі вірять, щовона жива.

Писати про Майдан зарано?

Мене часто просять: напишіть про сучасне, ужеж з'явилися герої. Унас про Майдан написано багато, але добре, щоне художніх творів. Якможна писати художній твір, коли дійсність наочах перевершила будь-яку фантазію івимисел? Навіщо читати книжку про війну, якщо дивлюся їївпрямому ефірі? Головним завданням єабсолютно все зафіксувати надокументальному рівні, щоб збереглося кожне ім'я, кожен вчинок. Амине час, будуть ігарні книжки, ігарне кіно нацю тему.

Над чим зараз працюєте? запитую, коли господар проводить додверей.

Відпочиваю. Нелюблю поспішати. Прочитав недавно Коельйо, "Адюльтер". Зацікавив тим, щоврейтингу продажів вУкраїні янапершому місці, авін надругому. Дай, думаю, почитаю, хтож тотакий надругому. Нічого особливого. Дивуюся, чому він такий популярний.

Василь Миколайович дістає зшафи важку дублянку йподає.

Це немоє.

Бачите, який янеуважний, сміється Шкляр. Багато хто через теображається. Можу йти, лоб влоб зустрітися злюдиною інепривітатися, бопро щось замислився.

посмотреть на Gazeta.ua