Доля асенізатора

Gazeta.ua

Правда чині, але подейкують, щосерійний невдаха, бензиновий контрабандист, викрадач Надії Савченко ізасумісництвом голова ЛНР Ігор Плотницький народився наБуковині. Які, головне, навіщо він прожив свої дитячо-юнацькі роки це нас мало цікавить. Потім нібито були: служба вармії, якесь військове училище вРосії, офіцерське звання, звільнення взапас, автозаправка, пресування підприємців інарешті спинися, мить, прекрасна ти! лугандонський кар'єрний злет.

Тим часом нинішній губернатор Магаданської області Володимир Печений єбуковинцем запоходженням уже без усіляких подейкувань. Мало того, він ще йзакінчив той самий філологічний факультет того самого Чернівецького університету, щой, наприклад, я. Але, покрутившись трохи порайонних газетах іПТУ, переїхав доРосії, доріс устолиці Колимського краю допосади заступника завідувача міського відділу народної освіти інарешті ну,ви вкурсі.

До речі, якби знаття, тозтоваришем Печеним утому-таки Магадані миб могли йперестрітися. Бо1990 року, коли він майже завідував тамтешньою освітою, ямайже працював наодній ізколишніх колимських зон, яка, щоправда, натой момент уже функціонувала якплодоовочева база. Іянатій базі латав понищені майже дев'ятимісячними зимами дахи. Несам, зрозуміло, аякбоєць студентського будзагону.

Виглядало це так. Двоє чергових побригаді приходили набазу вдосвіта іпочинали підготовчі роботи. Втім, це ялише так кажу вдосвіта, ботам улітку білі ночі. Отже, чергові брали вруки сокири, один колов наменші шматки бітумні брили, другий рубав дерев'яні піддони. Шматки бітуму закидалися взалізні бочки, під бочками розпалювався вогонь. Далі залишалося чекати, доки бітум забулькає, арешта бригади підтягнеться наоб'єкт. Відтак гаряча смола подавалася відрами нагору, всупереч інструкціям розливалася понечищеній поверхні івкривалася абияк розмотаними рулонами руберойду.

Коротше, робота якробота, аби негірша. Але тільки додев'ятої ранку. Після чого набазі з'являвся місцевий пролетаріат. Атреба нагадати, щоМагадан уті часи офіційно називався містом зразкової культури, тож уньому діяв сухий закон. Тобто діяв угастрономах. Натомість працівники бази регулярно заливали звечора вбідони найрізноманітніші плодоовочеві соки, додавали туди дріжджів, цукру ізавжди знадією дивилися взавтрашній день. Прийнявши зранку політровому слоїку цієї суміші, вони сідлали складські кари іпочинали виписувати мертві петлі довкола колишніх бараків, перевертаючи наші бочки збітумом івлаштовуючи нам так звані вимушені простої навиробництві. Ми, звісно, ненарікали.

І власне під час однієї зтаких пауз япознайомився… ні, незмайбутнім магаданським губернатором, азводієм асенізаційної машини, який також виявився родом ізБуковини. Вочікуванні нановий бітум ми полягали набліденьку колимську траву, закурили івголос розмріялися про повернення додому здвома тисячами будзагонівських рублів укишенях. Асенізатор проходив повз нас, почув істрашенно втішився, мовляв, земляки.

Амене Федя звати, явже тут, щитайте, зкінця шістдесятих, запах, ясно, не"Красная Москва", зато яка зарплата! От ще пару років пороблю, наскладаю сто тисяч іповернуся наБуковину. Куплю особняк ізаживу, якпан, закінчив свою розповідь наш новий знайомий.

Кілька років потому язгадав Федю, імені стало його дуже шкода. Адже кілька років потому так важко зароблених ним ста тисяч невистачилоб уже нете щона особняк, айнаквиток ізМагадана доЧернівців. Але сьогодні, коли жага справедливості витіснила змоєї душі залишки співчуття, ясприймаю цю історію інакше. Кожен, думаю ясьогодні, хто ризикнув пов'язати своє життя зпорпанням уросійському гівні, саме вньому іповинен доживати віку

посмотреть на Gazeta.ua